Микола Вороний – До моря


МИКОЛА ВОРОНИЙ ДО МОРЯ Чолом тобі, синє, широкеє мореї

Незглибна безодне, безмежний просторе, Могутняя сило – чолом! Дивлюсь я на тебе і не надивлюся, Думками скоряюсь, душею молюся, Співаю величний псалом.

Міцне, необорне!.. Ні грому, ні хмари Не страшно тобі, не боїшся ти кари – Само собі виший закон. Звабливе, розкішне!.. В тобі й раювання, І мрія солодка, і втіха кохання, І любий та лагідний сон.

Прийшов я до тебе змарнілий та бідний, Проте не чужий, але близький та рідний, Тобі-бо віддавна я свій, – І ось я з тобою душею зливаюсь, В просторі блакитнім на хвилях гойдаюсь,

Втопаю в безодні твоїй!.. Як ти – неосяжне, хитке, таємниче, Як ти – чарівливе, як ти – бунтівниче, Така ж і душа у співця; Тому і до тебе вона так прихильна.

Що пут і кайданів не зносить – і, вільна, Бурхає, як ти, без кінця. На пароплаві до Нового Афона. 18.VIII 1901 р.



Микола Вороний – До моря