Микола Вороний як натхненник модернізму в Україні – Микола Вороний (1871-1938)

Підручник Українська література 10 клас

ХХ Століття

Микола Вороний як натхненник модернізму в Україні

Кінець XIX – початок XX століть – особливий період в історії української літератури. Поряд з панівною народницькою теорією з’являються нові, позначені модерністським художнім мисленням. Найбільш передові українські письменники прагнули змін і демонстрували свої пошуки у творах, написаних на модерних засадах. До цих “перших відважних” належить, безперечно, Микола Вороний – поет-лірик, що сповідував культ краси,

мислив високими естетичними категоріями та ідеалами. “Ідеологом” модернізації української літератури він став у тридцятилітньому віці, причому не маючи за плечима жодної поетичної збірки. Публікація в 1901 році у “Літературно-науковому віснику” (Львів) “Відозви” митця засвідчила необхідність оновлення української літератури, появи “творів хоч з маленькою ціхою (тобто ознакою) оригінальності, з незалежною свобідною ідеєю, з сучасним змістом; бажалося б творів, де б було хоч трошки філософії, де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю
незглибною таємничістю…

На естетичний бік творів має бути звернена найбільша увага”.

“Відозва” Миколи Вороного до митців була потрактована як “маніфест українського модернізму” (Сергій Єфремов), що викликав тривалу дискусію. Іван Франко ще у 1900 році звернувся до Вороного з посланням, яке розпочинало поему “Лісова ідилія”, називаючи його “друзякою давнім”, “ідеалістом непоправним”. Поетичний діалог з Франком Вороний продовжив посланням “Іванові Франкові”, сформулювавши ідею цілісності особистості: “Моя девіза – йти за віком / І бути цілим чоловіком!”. Також Микола Вороний виявив характер своїх поглядів на завдання літератури.

Взявши епіграфом слова Шарля Бодлера “Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність”, Вороний з’ясовує, якими мають бути поезія і завдання митця. Насамперед він заперечує Іванові Франкові, що, нібито, закликав до втечі від реального життя, від боротьби з “генієм-гнобителем”. Натомість “геній-визволитель” окрилює його, зве до бою “всіх тих. що мляві чи недужі, / Чи під укриттям сплять байдужі”. Вороний наголосив, що поезія не зносить рамок, створюється за неписаними законами краси: “В ній всі краси кольори сяють, / В ній всі чуття і змисли грають!..”.

Він знає, що безідейної творчості не буває, проте водночас ідею не можна нав’язувати, інакше “охляти може, зачерствіти, / Зав’януть, як без сонця квіти”.

Мистецтво дає поживу душі людини, яка “бажає скинуть пута”, “бажає ширшого простору – / Схопитись і злетіти вгору, / Життя брудне, життя нікчемне / Забути і пізнать надземне, / Все неосяжне – охопити, / Незрозуміле – зрозуміти!”.

Літературознавець Соломія Павличко вважала, що в цьому вірші “віддзеркалилася… двоїстість Вороного (не заперечуючи старе, запровадити нове)”. Хоча тут справедливіше говорити про особливість українського символізму, що поєднав національну традицію із новими західноєвропейськими віяннями; обстоюючи право митця на свободу творчості, не відмовлявся від своїх громадських обов’язків, бо виходив із розуміння реалій життя, статусу бездержавності української нації. Символ “цілого (тобто цілісного) чоловіка” ілюстрував гармонію пориву до Краси та Правди як достеменний прояв аристократизму духу.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Микола Вороний як натхненник модернізму в Україні – Микола Вороний (1871-1938)