Минуле, сьогодення і майбутнє у п’єсі А. П. Чехова “Вишневий сад”

П’єса “Вишневий сад”, написана у 1904 році, незадовго до смерті А. П. Чехова, у якімсь ступені є підсумковим добутком письменника. У ній він з особою повнотою виразив свої роздуми про Росію: її минуле, сьогодення і Майбутнє, відобразив реальне розміщення соціальних сил російського суспільства напередодні першої російської революції. Чехов вводить у свій добуток героя, від якого дуже багато залежить, практично все – це час.

Поет і драматург В. В. Курдюмов про це писав так: “…Головне невидимо діюча особа в чеховських п’єсах,

як і в багатьох інших його добутках, – нещадно, що йде час”. Основний сюжет комедії пов’язаний із продажем стародавнього дворянського маєтку, а разом з ним і квітучого саду, що персоніфікує красу і прагнення до кращого життя. Головні герої (Раневська, Гаєв) створили для себе ілюзію про нерухомість часу і живуть нею: живуть поточним днем, що тече годиною, що тече хвилиною.

І не дивно, що, постійно спізнюючись, вони безнадійно відстали від сьогодення, залишившись десь у минулому. Життя цих людей легке і безтурботне, тому що забезпечується працею людей, які насадили і зростили вишневий сад, тих, чиї очі, що докоряють,

за словами Петі Трофімова, дивляться “з кожної вишні у саду, з кожного листка, з кожного стовбура”. Так, з одного боку, таке життя дозволяє дворянам віддаватися поезії, мистецтву, коханню, формуючи високоосвічених, культурних людей. Але, з іншого боку, це існування робить Раневську і Гаєва безвладними, позбавляє наполегливості, вміння пристосовуватися до життєвих обставин, чуйності і уваги до навколишніх. Ці люди змушені продати родовий маєток, тому що він опинився на грані руйнування.

Невблаганно наближається двадцять друге серпня – день продажі, але Раневська і Гаєв нічого не роблять, намагаються обдурити час, забутися. У чому ж справа? Що змушує цих людей одностайно відкинути рятівний варіант Лопахіна?

На мій погляд, швидше за все, тут справа не в легкодумстві, непрактичності або дурості дворян, що розорилися, а в їхньому загостреному почутті прекрасного. Вони не можуть погубити красу, з якою пов’язано так багато зворушливих спогадів про дитинство, юність, колишнє благополуччя і щастя, не можуть зробити із цього поетичного вишневого саду дохідне комерційне підприємство. А. П. Чехов малює нам картину глибокого економічного краху, що осяг дворянство Росії. Ми бачимо, що цей стан, поряд із втратою економічної стабільності, втратив своє суспільне становище, тому що незручно, як колись, визначати шляхи розвитку країни. Але життя триває, воно не стоїть на місці і, переступивши через двадцять друге серпня, піде далі.

На мою думку, ця дата – не тільки день продажу маєтку, це і крапка відліку, стосовно якої час ділиться на минуле, сьогодення і майбутнє. Хоча давайте краще розберемося в причинах тяжкого становища героїв. Нам допоможуть це зробити їхні характери, які багато в чому суперечливі. Особливо це стосується Любові Андріївни Раневської.

Вона добра, чарівна, безкорислива, викликає почуття поваги і симпатії. Адже недарма Лопахін говорить про неї: “Гарна вона людина. Легка, проста людина”.

Але при уважному Прочитанні п’єси зауважуєш деяку подвійність у характері цієї героїні. Хоча вона охоче віддає останні гроші злиденним, мужикам, лакеям, все це Раневська робить бездумно, забуваючи при цьому, що слугам у будинку “їсти нема чого”. Ця жінка просто звикла смітити грішми.

Ми переконуємося в тім, що її щедрість – це, по суті, безтурботність. А що ж Гаєв? А. П. Чехов показує нам безпомічну, нікчемну, ледачу, безтактну й зарозумілу людину. Він часто смішний, варто тільки згадати його мовлення, звернене до шафи, або читання лекції про декадентів, щоб переконатися в цьому. Мимоволі звертаєш увагу на непристосованість цих людей до нових умов, на недолік серйозного відношення до життя, волі, працьовитості, життєстійкості.

Зате всі ці якості ми бачимо у Єрмолаї Лопахіні, що придбав вишневий сад.

Письменник у його особі зображує ту суспільну силу, що приходить на зміну дворянству, тобто буржуазію, що народжується. Сильною стороною нових хазяїв є вміння своєю працею, практичною кмітливістю, діловою заповзятливістю завоювати міцне положення у суспільстві. Лопахін не діє й не горює, як Раневська і Гаєв, ця людина працює: “…я встаю у п’ятій годині ранку, працюю з ранку до вечора, ну, у мене постійно гроші свої і чужі…”.

Ми бачимо, що на першому місці для нових хазяїв життя стоїть інтерес до збагачення. Поряд з Лопахіним, нове у п’єсі персоніфікують також Петя Трофімов і Аня. Хто ці люди? Петя Трофімов – “вічний студент”, йому двадцять сім років, він ніяк не може закінчити курс, його двічі виганяли з університету.

Йому властиво гостре почуття справедливості. Тому він критикує дворянство за ледарство і бездіяльність, а в буржуазії, що народжується, бачить майбутнє. Петя закликає працювати, але сам на творіння не здатний.

Тільки одна Аня згодна з ним, розділяє його погляди. Вона сама хоче трудитися, щоб забезпечити себе і стати корисною суспільству.

Так за ким же майбутнє? А. П. Чехов не дає конкретної відповіді на це питання, майбутнє у п’єсі неясно, повно таємниць. Ясно лише одне: письменник з надією вдивлявся у XX століття, що тільки починалося.

Він розраховував, що з’являться люди, які зможуть зростити свій вишневий сад, символ вічного відновлення життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Минуле, сьогодення і майбутнє у п’єсі А. П. Чехова “Вишневий сад”