Міркування про долю народної у творчості Н. А. Некрасова
Глибока любов до грунту звучить у творах Некрасова, і поет сам искренно усвідомить цю любов… Однаково любить він цей грунт і тоді, коли говорить про неї із щирим ліризмом, і тоді, коли малює похмурі або смутні картини. А Григор’єв Некрасов дивився на мир очами народу. У вірші “Батьківщина” він не може знайти нічого позитивного в селянському житті через “глухий і вічний гул подавлених страждань”: И с відразою навкруги позираючи, З відрадою бачу я, що зрубано темний бор – У літню спеку, що млоїть, захист і прохолодь.
Поет розуміє,
И для того щоб донести до народу свої думки, Некрасов звертається до ліричної форми. У вірші “У дорозі” він опирається на власну основу, немислиму для поетичного добутку, показує характерне селянське мовлення: “слышь ти”; ” зна-мо-де”; “дівка”… Некрасов малює всю вбогість, сірість і щиросердечну нерозвиненість російського селянина.
Він настільки звик жити в рабстві, постійному
У вірші “Забуте село” поет говорить про той механізм, що працює й без поміщика. Цей механізм закладений системою деспотизму, і тому в селян складається помилкове сприйняття життя. У менталітеті російського народу закріплене поняття відданої віри в кого-небудь.
Російський селянин повинен на когось опиратися, повинен у щось і в когось вірити, і тому життя від народження до смерті, проведене в рабській, виснажливій праці, породжує віру в неминучість жорстокої системи, що вбиває в людині особистість. Але в той же час у Некрасова є й оптимістичні вірші, наприклад, “Школьник”, у якому автор створює образ батька, готового віддати останній гріш на утворення сина, щоб той став сьогоденням, вільною людиною: Там вуж поприще широко: Знай працюй так не бійся… От за що тебе глибоко Я люблю, рідна Русь!
Не бездонна та Природа, Не загинув ще той край, Що виводить із народу Стільки славних, те й знай, – Скільки доброю, шляхетних, Сильних, люблячою душею, Посередині тупих, холодних И пихатих собою! У вірші “Міркування в парадного під’їзду” Некрасов зіставляє два мири: мир богатых, дозвільних і мир трудящих, де панує “скорбота народна”.
Поет показує презирство вельмож до народу: “Жени! Наш не любить обірваної черні!” Почуття народу набагато складніше. Вони ніяк не можуть переступити через свою віру в доброго царя й доброго хазяїна. Вони слухняно йдуть, навіть не насмілюючись судити цього пана
Із сатирою й в іншому стилі описує Некрасов безтурботну старість вельможі. І як закляття пише рядка: И зі славою вмреш! Зовсім інакше звучить остання частина вірша, де розповідається про народ. Ця частина написана як Народна пісня, що передає стогін, страждання: Волга! Волга!..
Навесні багатоводної Ти не так заливаєш поля, Як великою скорботою народної Переповнилася наша земля. На мій погляд, самі складні міркування поета про народне життя викладені в поемі “Кому на Русі жити добре”. Автор розуміє, що це риторичне питання, але дуже хоче вказати шлях на щастя для всіх людей. Російський селянин – головний герой цієї поеми
У ній безліч селянських портретів – групових і індивідуальних. Самий типовий портрет російського селянина – це Яким Нагой: Груди впала, як втиснений Живіт, в очей, у рота Закруту, як тріщини На висохлій землі, И сам на землю-матінку Схожий він: шия бура, Як шар, сохою відрізаний, Цегельне особа, Рука – Кора деревна, А волосся – Пісок. Поет, що дивився на мир очами народу, знаходить яскраві порівняння, виразно передає вигляд селянина.
Самі назви сіл, у яких живуть селяни: Зап-Латово, Дырявино, Разутово, Знобишино, – характеризують умови життя в них. У пошуках щастя сім мужиків зустрічаються з багатьма людьми, і цим Некрасов показує, що у всій Росії панують нещастя й страждання. Століття кріпосного життя не пройшли безвісти для селян
Некрасов з гіркотою відзначає, що багато хто з них, зломлені важким життям, стають сліпими виконавцями панської волі. Поряд з ними Некрасов показує деяких протестуючих селян. В епілозі в образі Гриши Добросклонова Некрасов показує, що молодь мислить по-новому.
Гриша встав на шлях опору, він вірить у краще. Автор не сумнівається, що в російського народу величезний потенціал. Він бачить, що свідомість селян, хоча й повільно, але міняється
Цією поемою Некрасов хотів сказати, що росіянин народ дозрів для усвідомлення необхідності іншого життя, що можна й потрібно прагнути ксчастью.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)