Михайль Семенко – Океан


Я не знаю – є Що ще більш таємне Як це співуче слово – Океан. Скільки людей-героїв В твої простори впивалося – Скільки надій ламалося Крізь туман. Скільки народів твоїми водами – Крізь піну невірних хвиль – Змагалося з бурями й непогодами Проклинало могутній Штиль.

Скільки губів безгучно зціпилось В бажанні непевних ран І проклинало – й благословляло В шепоті: Океан. І я – закоханий – я наче мрію – Прагну хвилинами найгостріших стум До тебе – в обрій – приходь – зогрію І душа повна невиразних Ран. Що це мені й сьогодні вдарило – За колом полярним – барабан?

Серце в мені клично захмарило – Океан – Океан!



Михайль Семенко – Океан