Молодий герой століття (Онєгін і Печорин)

У душі їх скопилися неосяжні сили, що не знаходять позитивного застосування. Життя їм нудна, як давно прочитана книга. І вони її равнодушно перегортають, позевывая в кулака. Ще в поемі “Кавказький бранець” Пушкін ставив своїм завданням показати в герої “передчасну старість душі, що стала основною рисою молодого покоління”.

Ця мета була досягнута тільки в романі “Євгеній Онєгін”.

Онєгін сучасник Пушкіна й декабристів. Онєгіних не задовольняло світське життя, кар’єра чиновника й поміщика. Бєлінський указує на те, що

Онєгін не міг зайнятися корисною діяльністю “по деяким невідворотним і не від нашої волі залежним обставинам”, тобто через суспільно-політичні умови.

Онєгін, “страждаючий егоїст”, “егоїст поневоле”, все-таки неабияка особистість. Поет відзначає такі його риси, як “мріям мимовільна відданість, виняткова чудність і різкий охолоджений розум”. Печорин інший приклад “до часу дозрілого”, що зостарився, парубка.

Як ні парадоксально це порівняння, проте воно дуже чітко відбиває суть характеру Печорина. Мимоволі пригадуються рядки з “Думи” Лермонтова:

* “Так ранній плід,

*

До часу созрелый,

* Ні смаку нашого не радуючи, ні око

* Висить серед квітів пришлец посиротілий.

* И година їхньої краси його паденья година”.

За словами Бєлінського, Онєгін “був не із числа звичайних людей”. Пушкіна підкреслює, що нудьга Онєгіна походить від того, що в нього не було суспільно-корисної справи. Печорин герой 30-х років 19 століття. Ця натура більше активна, чим Онєгін.

Печорин жадає діяльності. У нього усвідомлення своєї сили й бажання застосувати цю силу в житті. У своєму щоденнику він записує: “Навіщо я жив? Для якої мети я народився?

Вірно, вона існувала, і, вірно, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні”. Можливостей застосувати свої багаті сили в молодих людей того часу було дуже мало.

У суспільно-політичних умовах 30-х років 19 століття багаті сили Печорина не могли знайти собі застосування. Він розтрачується на дрібні пригоди. “Але не вгадав я свого призначення, захопився принадами страстей…” Усюди, де з’являється Печорин, він приносить людям нещастя: залишають свій будинок контрабандисти (“Тамань”), убитий Грушницкий, нанесена глибока щиросердечна рана князівні Мері, не знає щастя Віра (“Князівна Мері”), умирає Бэла (“Бэла”), зарубаний п’яним козаком Вулич (“Фаталіст”), разочаровывается в дружбі Максим Максимыч. Причому Печорин добре розуміє свою невдячну роль: “Скільки разів уже я відігравав роль сокири в руках долі! Як знаряддя страти я впадав на голів приречених жертв, часто без злості, завжди без жалю…

Моя любов нікому не принесла щастя, тому що я нічим не жертвував для тих, кого любив”.За словами Бєлінського, “Герой нашого часу” це “смутна дума про наш час…”, а Печорин “це Онєгін нашого часу, герой нашого часу. Відмінність їх між собою набагато менше відстані між Онегою й Печорою”. У передмові до другого видання “Героя нашого часу” Лермонтов не висловила прямо свого відношення до героя.

Насамперед автор ставив перед собою завдання правдиво показати типового героя свого часу.

И все-таки Лермонтов вірить у свого героя, вірить у те, що “серце його жадає любові чистої й безкорисливої”, у те, що Печорин не стовідсотковий егоїст, тому що “егоїзм не страждає, не обвинувачує себе, але задоволений собою, радий собі…” Лермонтов, за словами Бєлінського, вірить у духовне відродження свого героя: “Душу Печорина не кам’янистий грунт, але засохла від спеки полум’яного життя земля: нехай спушить її страждання й зросить благодатний дощ, і вона произрастит із себе пишні, розкішні квіти небесної любові”.

Ми захоплюємося генієм Пушкіна й Лермонтова, що зуміли відбити у своїх героях віяння часу. Їхнього добутку ми по праву можемо назвати документами своєї епохи. А. С. Пушкін.

А. С. Пушкін втілив у своєму поетичному слові світову гармонію, і, хоча в ньому, жагучому поеті, було так багато безпосереднього життя й цікавості до неї, що життя він міг би віддатися беззавітно. Він не тільки жив, але й писав. І тому Пушкін саме дорогоцінне, що є в Росії, саме рідне й близьке для кожного з нас; і тому, як помітив один дослідник російської літератури, нам важко говорити про нього спокійно, об’єктивно, без захвату.

Творчість цього бого-поета незвичайно різноманітно, як саме життя. Любов, ненависть, зміст буття, прагнення до волі, посмертна слава, борошна Творчості все це стає об’єктом поетичного дослідження. У своїй поезії Пушкін успадкував кращі традиції світової й російської літератури.

Найбільше виразно це проявляється в темі призначення поета й поезії. Над питанням про свою поетичну спадщину замислювалися всі поети всіх часів.

Тому епіграфом до вірша “Я пам’ятник собі спорудив…” Пушкін не випадково вибирає початок оди Горация “Я спорудив пам’ятник”. Рядка цього вірша перегукуються з рядками Ломоносова “Я знак безсмертя собі воздвигнул. Вище пірамід і міцніше міді…” і з почуттями Державіна: “Я пам’ятник собі спорудив чудесних, вічний, Металів твердіше він і вище пірамід…”.

Але Пушкін розуміє призначення поета в тім, щоб, “обходячи моря й землі, дієсловом палити серця людей”.

Вся поезія Пушкіна є виправданням Бога, творця, виправданням добра. І це її призначення позначається й у самій формі, у самих звуках його віршів. Не тільки певні сюжети й загальний лад його пісень, але й самі вони як пісні, навіть окремі тони їх, що пестять серце, уже примиряють із природою й життям. Пушкіна “бачив і слухав” все навколишнє його життя. Його добутки саме тому так близькі многим читачем.

Він зміг “жити, щоб мислити й страждати”, і, читаючи його рядка, ми мислимо й страждаємо разом з Пушкіним.

У своїй творчості Лермонтов ставила проблему діяча, проблему позитивного героя. І якщо серед сучасників Лермонтов шукав і не знаходив такого героя, то в історичному минулому Росії такі герої були. Безсумнівно, Лермонтов став народним поетом. Деякі вірші його були перекладені на музику й стали піснями й романсами. Згадаємо, “Виходжу один я на дорогу…”. Вірші, що стали пісень.

За 27 неповного років свого життя поет створив стільки, що назавжди прославив російську літературу й продовжив справу великого віршотворця російського Пушкіна, ставши з ним урівень. Яка трагедія для Росії, що так рано пішли з життя два генії росіянці словесності


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Молодий герой століття (Онєгін і Печорин)