Моральна краса людини в кіноповісті “Зачарована Десна”
Чудовий мир “Зачарованої Десни”. А. Довженко не може, на мій погляд, нікого залишити байдужим. У цьому світі не тільки Природа залучає своєю красою, а й духовне багатство й висока мораль людей викликає замилування. Тому, коли читаєш цю повість, здається, що й сам кращаєш, і так хочеться, щоб змінився цей жорстокий мир – адже поруч живе казка.
Велике місце в цій “казці” займають люди: живі, реальні. Це й батьки маленького Сашка, і дід, і його бабуся…
Народилися Вони серед царства трав і пішли туди, але навічно залишилися живими
Мати ж не закрила своє серце для навколишнього світу, зуміла винести все: і трагічні смерті, і бідність, який не було кінця, і щоденну важку роботу, і свою недолю. І ще багато років буде згадувати дорослий уже Олександр Довженко свою стареньку матір, що
Недарма в спогадах він здається схожим на самого Бога. Здається, що він – людина-легенда, який-небудь чаклун, що розуміє мову всього живого. Коли людина не відривається своїм “коріннями” від природи, то не губиться його духовна велич і моральна краса.
Цільними натурами були дід і прадід Сашка. Таким, на мій погляд, був і його батько. Недарма пише про нього Довженко: “Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив”. І він не тільки говорить про зовнішню красу, але й показує великий духовний мир цієї людини. Мені здається, що авторові це вдалося, тому що, коли читаєш повість, бачиш перед собою дуже гарної людини.
При чому у всьому: чи працював він або відпочивав, розмовляв з людьми, з дітьми. Був навіть гарний і тоді, коли був нещадно битий поліцаями в роки війни. Таким він навіки залишився в пам’яті Олександра Довженко, таким і я його побачила.
Побачила і його безсмертну любов до дітей, побачила й більшу любов до рідної землі, до роботи: “З його можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених або письменників – він годився на всі”.
Краса людська не вмирає, а начебто продовжує жити в наступних поколіннях. Мені здається, тому Олександр Довженко мав такий великий талант, талант людяності й любові до всього живого, що батьки й діди його подарували це йому в спадщини. А він щедро ділився цим з усім людством, намагаючись затвердити в усьому світі любов, мир, взаємодопомога. Це вдалося Олександрові Довженко, адже вся його творчість є звеличуванням людяності й духовного багатства людини