Моральні цінності, або Як написати твір за творчістю Григорія Косинки
Ім’я Григорія Косинки тільки недавно виринуло з небуття. Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) народився у 1899 році в селі Щербанівці на Київщині в селянській родині. Погуляти йому в дитинстві не довелося, бо треба було заробляти гроші.
Спочатку працював Григорій у панській економії, на чужих ланах, а потім – на цукроварні. Родина жила дуже бідно, навіть землі власної не було. Проте серед цих поневірянь родина не розгубила своєї духовності та краси. Дуже любили читати, до цього привчили і Григорія. І навіть віддали його до школи,
Але був дуже допитливим і невсидющим – потягнуло п’ятнадцятирічного Григорія до Києва. Там він багато працював, а потім його взяли до земської управи писарчуком, ще й влаштували на вечірні курси до гімназії. Потім він екстерном склав іспити за шість класів. В цей час Григорій починає писати невеличкі нариси, ескізи, фейлетони. А весною 1919 року виходить перше оповідання “На буряки”, яке було підписано – Григорій Косинка.
Починаючий письменник пригадав непоказні польові квіти, які були проте дуже привабливими, тендітними – косинці.
Навчався письменник і в інституті, проте не закінчив через матеріальні нестатки. Багато писав, працював у газеті, в журналах. Недовгим було його життя. Виявився він, як і багато чесних людей, “ворогом народу”.
Розстріляли Г. Косинку 18 грудня 1934 року як “терориста-білогвардійця”. І тільки після 1957 року його було реабілітовано.
Ось така доля була у Григорія Косинки. Зараз ми повинні звернутися до його творчості. На які ж новели потрібно звернути увагу? Це – “На буряки”, “Змовини”, “За земельку”, “Політика”, “На золотих богів”, “Гармонія” та ін.
Чим більше новел ви використаєте в своєму творі, тим буде краще.
З чого вам треба починати? З того, що процеси, що у 20-ті роки відбувалися на селі, не такі вже й прості і однозначні, як нам зображували в історичних працях. В творі слід більше уваги приділяти психології героїв, їхньому внутрішньому світу. Що хвилює заможних селян, що вони відчувають, коли у них відбирають добро, яке вони нажили важкою працею; які думки у бідних людей, чи радіють вони революції?
Відзначте у своєму творі, що час, про який пише письменник, був жорстоким і трагічним, та й не завжди зрозумілим до кінця його героям. Всі вони відстоюють свою правду, виборюють своє право на щасливе життя – хто чесно, відверто, а хто підступно, з обманом, а то й силою, залякуванням і пролитою кров’ю. Ось новела “Політика”. Мусій Швачка разом зі своєю жінкою їде на колядування до свого заможного тестя.
Але сам він з бідняків, тому і відстоює їхні інтереси. За це його ненавидять багатії, навіть його власний тесть. Проте Мусій відчуває, що він робить справедливу справу, робить так, аби ніхто не смів докоряти, що він, Швачка, “не правильну політику робить”.
І ось вони у хаті тестя. Зібралися тут лише заможні селяни, які гордують сидіти за одним столом з голотою, яка ще й відбирала у них добро. Але Швачка не розгубився, жодним переконанням не поступився. Дійшла справа і до ножів.
Тоді Швачка дістав свій браунінг. Чим не трилер? Все, як треба – навіть кров пролилася. На жаль, головного героя.
Зате новела “Змовини” більше подібна до детективу: коли злодій ховає награбоване добро. Але Петро Рудик не злодій, він чесно працював усе життя, з труднощами розжився, поставив на ноги власне господарство, а хтось прийде і забере його. Навіщо тоді було витрачено стільки сили, зусиль, тяжкої праці?
Григорій Косинка не ідеалізує свого героя, лише хоче показати його психологію, причому справедливо показати, не захоплюючись комуністичними гаслами. А якщо подумати, то й справді: людина чомусь повинна була віддати своє господарство, коли ж не хочеш – йди до праотців. Згадайте Чіпку Вареничен-ка з “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Якщо б не вигнали його із земства, він би в розумінні бідноти з часом теж став “куркулем”. І йому, можливо, теж довелося б переховувати своє добро, як і Петру Ру-дику. Ось що думає цей герой про своїх “братів по нещастю”: “Сидять по хуторах, мов ті кроти сліпі.
А воно все, виходить, справдилося; грабували панське – ми раділи нишком… Не стало панського – голота ненажерна нас за горло взяла: “Давайте, мовляв, зайву землю, давай реманент, худобу…””. Подумайте над цим, можливо, навіть порівняйте з сучасною ситуацією. Звичайно, все не так просто, і тоді це було не просто, але всіх рівняли під одну гребінку: якщо багатій – то треба відняти все, бо це награбоване. Але ж було і ненаграбоване, було здобуте тяжкою працею і кривавими сльозами.
Ось трохи і поміркуйте над загальнолюдськими і моральними цінностями. Згадайте й інший погляд, погляд бідноти – Мелашки з того ж твору. Рудик хоче зробити змовини своєї дочки з сином Мелашки, щоб переправити до них своє добро – у бідних відбирати не будуть.
Проте селянська бідна жінка не згодна: “Добре знаєте, що я з трудів своїх вік прожила, – мені тими кіньми не їздити, а все-таки переховувати чуже добро я не буду”. Скільки в цих словах людської гідності, простоти, самоповаги, благородства, душевної краси!
Щоб розкрити тему твору, потрібно зіставити погляди, думки, хвилювання людей – багатіїв і бідняків. І зробити це об’єктивно, як і робив Григорій Косинка. Зверніть увагу на новелу “На золотих богів”. Це не пригоди Індіани Джонса, а зображення справжнього життя.
На кількох сторінках – ціла панорама, де б’ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обміжках, але боронить тілами, кров’ю свої оселі від армії “золотих богів”. Ось відважний сільський хлопець Сенька-кулеметник “летить сонячною курявою… і строчить умілою рукою по ворожих лавах. Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог – стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди…” Кожен захищає своє.
А заради чого ця кров, ця жорстокість, цей бій? Чи не Дракула зі своїми помічниками вирішив трохи поїсти? Ні, тут реальне життя, страшна бійня, після якої нічого і нікого не залишається. Тужить мати Сень-ки-кулеметника. якого вже забито, тужить, бо згоріла оселя, залишилося троє дітей. Як жити далі?
У вашому творі саме це питання повинно бути розглянуто. Відбувається щось страшне і для бідних, і для багатіїв, і люди не розуміють, як жити далі.
Хоч Василь Гандзюк вирішив це важливіше питання, знайшов свій шлях – пішов до більшовиків. Це герой новели “Гармонія”. Йдеться не про гармонію життя, а про звичайну “гармошку”, яку дуже хочеться придбати братам Гандзюкам.
Заради хліба та заради неї брати і викрадають просо у багатія Смол ярчука, за що і попадають до рук штабс-капітан і Чічупнн і якби не Галя, їхня сестра, невідомо. Бо Мічугін – справжній садіст, який дуже полюбляє розтинати людське тіло, любить, коли тече кров. Чи не він був прототипом одного з героїв “Реаніматора”?
Отже, такі новели Г. Косинки ви можете розглянути. Розкажіть в своєму творі про протиріччя тієї доби, яку зображує автор, розкрийте психологію людей, потрібно не лише аналізувати сюжет, а поєднати і своє знання історії, і свої власні думки, і думки героїв Г. Косинки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)