Мотиви ранньої лірики П. Тичини ПАВЛО ТИЧИНА
10 клас
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ПАВЛО ТИЧИНА
Мотиви ранньої лірики П. Тичини
Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її у виразі – “музична ріка”, що “Тичина і пісня – брат і сестра”, що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом “співцями”, то для Павла Григоровича слово “співець” – найприродніший епітет. Підтвердити цю думку можна хоча б прикладами з ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки “Сонячні кларнети”.
“Усе
Основне, чим приваблюють поезії збірки, – це юна, весняна свіжість, легкокрила радість
Рукою людини, яка прагнула глибоко пізнати життя, написано вірш “Розкажи, розкажи мені, поле…”. Ліричний герой і природа злилися воєдино у пориві найніжніших почуттів. Клапоть виснаженого поля, гнані вітром у сердитому піднебессі хмари, бідний і знесилений працею плугатар на полі. Не йому, трудящому, розкриває природа свої обійми.
Не йому належать простори багатої землі, зрошеної потом мі-льйонів таких, як він. Те, що бачив поет, позначилося на його творах, рядки яких повнились часом тугою і смутком. Та поет твердо вірив у краще життя свого народу і в свої сили. У вірші “Молодий я, молодий…” він писав:
Молодий я, молодий,
Повний сили та одваги.
Гей, життя, виходь на бій, –
Пожартуєм для розваги!
У вірші “Гаї шумлять” переважають життєрадісні, оптимістичні мотиви. Вчитуючись у поезію, чуєш звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний
Голос закоханого героя. Інтонація вірша м’яка, милозвучна, відповідає настроєві ліричного героя.
Гаї шумлять –
Я слухаю.
Хмарки біжать –
Милуюся.
Милуюся – дивуюся,
Чого душі моїй
Так весело.
Але іноді глибоко інтимні поетові переживання брали гору, і тоді його огортали почуття суму й туги, які вилилися на папері рядками вірша “Коли в твої очі дивлюся”:
Ах, очі, ті очі!.. Кохана,
Чом серце твоє не таке?
В очах коханої дівчини ліричний герой хотів би побачити й відчути красу прозорого неба, ціле море чудових ясних зірок, “що десь там горять, усміхаються”. Проте йому тільки здається, що він бачить усе це. Нема радості й щастя в коханні, що навіює спогади про осінню зів’ялу днину. Цю думку поет розкриває образними деталями – точними, предметними: “Туман поглядає. Суха бадилина хитається…
Спить груддя важке”.
Інший настрій поет виливає у вірші “Ой не крийся, природо…” Поет веде розмову з природою в осінню пору, шукаючи в ній своїх принад і краси. Хоч природа і “в тузі за літом”, хоч “сичі розридалися в лузі”, та приємною є осінь, коси якої вкрила прозолоть. З ніжністю звертається до неї поет:
Певно, і серце твоє взолотила печаль,
Що така ти ласкава.
У народній поезії змалювання картин осені супроводжується, як правило, показом очікування прийдешньої весни з ласкавим вітром, буянням трав, пружною зеленню дерев. Останній образний штрих вірша – “Ходить осінь у лузі”. І читач залишає собі почуття піднесеності, доброго настрою, уявляючи і довго зберігаючи в пам’яті образ ласкавої, журливої, золотопісенної осені.
У ранній поезії П. Тичина не порушує важливих питань соціальної дійсності, а відбиває лише переживання і настрої, навіяні природою, коханням, новими революційними змінами. Бадьорість, життєрадісність, окриленість, свіжість – найпривабливіші мотиви ранньої лірики Павла Тичини.