Моя майбутня професія – адвокат

Вибір професії – це важливо. Адже це твоя майбутня робота, щоденна праця. І якою вона буде (не лише в матеріальному плані), залежить від того, правильно ти обереш свою стежину чи ні.

Я хочу стати юристом. Не знаю, як складеться моя подальша доля – чи зможу вступити до юридичної академії… Але прагнути буду.

Бо у мене є друг Антон, котрий тричі складав іспити, і йому нарешті пощастило – він став студентом Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого. Зараз вчиться на адвоката.

Антонів вибір і приклад – то не єдине, що вплинуло

на моє рішення у виборі професії. Ще – повість І. Франка “Перехресні стежки”. Дуже люблю цей твір. Коли прочитав, зрозумів: це – моє.

Я теж хочу займатись юриспруденцією, вивчати і знати закони, роз’яснювати їх і допомагати людям. Тобто моя мета – бути освіченою людиною, мати престижну і корисну роботу.

Звичайно ж – і нормальну зарплату, якої б вистачило на життя: сьогодні це питання особливо гостро постає перед випускниками. Тому говорити вголос про зарплату ще в школі вважаю правильним – не кожного батьки можуть утримувати до старості. Я живу з мамою і хочу бути допомогою їй на старість.

І вже не маю сумнівів – я буду адвокатом.

Як Євгеній Рафалович у “Перехресних стежках”.

Заробітна плата – не самоціль. Адже для мене важливо, чим зайнятись, Іван Франко наче відповів на мої питання, підказав, куди йти, де прикласти свої сили і знання. “Ах, як багато праці потрібно!” – цим коротким реченням Євгенія Рафаловича письменник визначив мій вибір професії.

Справді, як багато потрібно працювати, щоб сьогоднішня наша Україна підвелась у повний ріст, забула про злидні, вийшла з економічної кризи.

А люди наші, прекрасні наші люди, теж заслуговують на кращу долю. Мені здається, що саме знання в галузі правовій можуть допомогти багатьом звестися на ноги, розібратися і визначитися, як жити далі. Не хочеться бачити свій народ темним і безграмотним, як це було в повісті Франка.

Згадаймо епізод, коли Євгеній зустрічає на лісовій дорозі старого селянина, що заблукав у лісі. “Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?” – ці слова Рафаловича беру собі за життєве кредо.

Допомагати людям, бути їм корисним, отримувати гроші як матеріальну оцінку моєї роботи і (головне!) людську вдячність як вияв чесно виконаного обов’язку – ось що я хочу. Моральне задоволення від щоденної праці – то найвища зарплата, котра не вимірюється грошовими одиницями.

Євгенія Рафаловича любили селяни – до нього йшли, його питали, його слухали, йому вірили. Маю надію теж стати таким адвокатом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Моя майбутня професія – адвокат