Моя зустріч з “Велесовою книгою”
10 клас
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Нещодавно на уроці української літератури я познайомилася з дуже цікавою пам’яткою нашого народу – “Велесовою книгою”. Вона була знайдена в 1919 р. офіцером Ізен-беком в одному з родових маєтків дворян на межі між Україною і Росією. Довгий час офіцер зберігав її в себе, нікому не показуючи, але потім розповів про знахідку своєму знайомому Миролюбову. Зацікавившись незвичайною пам’яткою, вчений присвятив багато років переписуванню розшифруванню дощечок, на яких були записані давні літери.
Довгий час у літературному світі точилися суперечки щодо непідробності та справжньої історичної цінності “Велесової книги”.
Дощечки “Велесової книги” різноманітні за змістом. Деякі з них розповідають про життя праслов’янського народу в давні часи, коли території, на яких жив праслов’янський народ, постійно займали різні кочові племена – кімерійці, скіфи, сармати. Вони поневолювали праслов’ян, грабували і вбивали людей.
Але праслов’яни не хотіли коритися кочовикам,
На інших дощечках “Велесової книги” написано про те, що на цій території жив хліборобський народ – орії (чи арії). Їхнім символом був образ Матері – Птиці, яка оберігала й захищала оріїв від усіх лих і якій орії поклонялися.
“Велесова книга” дуже докладно розповідає про життя праслов’янського народу, про події, які сталися з нашими пращурами в давні часи.
Окремі дощечки описують особливості давньослов’янської релігії, основних богів, серед яких Сварог, Перун, Велес та інші. Кожен із богів має свою сферу дії, але всі вони вважаються проявами бога-батька – Сварога. На честь своїх богів слов’яни приносили квіти, мед, зерно, бо ті не потребували кривавих жертв.
Молилися ж вони не в спеціальних церквах, а біля річки, у полі, серед лісу. Наші предки вірили, що після смерті вони перенесуться в інший світ, який називається “нав”, та потраплять до раю-ірію, де вже знаходяться душі всіх померлих.
“Велесова книга” допомогла мені більш докладно дізнатися про життя моїх пращурів-праслов’ян. Неначе живі постали вони переді мною з усіма своїми турботами, звичаями, віруваннями. Віднайдена випадково на початку XX століття пам’ятка повністю перевернула погляди багатьох учених-істориків на те, яким чином розвивалася слов’янська культура в дохристиянський період.
Ми бачимо, що наші предки були зовсім не кровожерливими варварами, а мирним високорозвиненим народом, що ми можемо пишатися ними. Тому залишається тільки жалкувати, що збереглися лише окремі дощечки “Велесової книги”, і ми не можемо вивчити свою праісторію в усіх її подробицях.