“Мої роздуми над прочитаним твором. І. Карпенко-Карий. “Мартин Боруля”
П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого “Мартин Боруля” була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя.
Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.
Тим самим був зайнятий і головний герой
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його.
Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку “мамінькою”, а його самого – “папінькою”.
Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, “чи до борщу, чи на ніч?”.
Немає ніякого сумніву, що Мартин Боруля гарний батько, хоча через свою засліпленість дворянством і обмеженість у бажаннях він трохи не ламає життя своїй дочці. Він відмовляє сватам коханого Марисею Миколи, бо вважає, що: “не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії”. Кращим для Марисі чоловіком Мартин бачить регістратора Націєвського, хоча той – звичайний міський франт, балагур, несерйозна людина, яка дуже любить випити та погуляти за чужий кошт.
Дочку дуже дивує зміна поведінки батька і порядків у сім’ї, адже виховували її зовсім по-іншому.
Син Мартина Борулі Степан завдяки старанням свого батька отримує місце канцеляриста у місті. Мартин не жаліє для сина грошей, аби він вибився в люди, став значним чиновником і виглядав як справжній дворянин. Степану такий стан речей подобається, та гроші ці йдуть не на добрі справи, бо він за своє життя нічого не заробив самостійно і тому не навчився цінувати гроші. Все, що приваблює хлопця – це веселі гуляння з пиятикою.
Та канцелярію, в якій працював Степан, закривають. А повернувшись додому з міста Степан бачить майже розорене господарство і хворого батька, які стали наслідком бездумної гонитви за дворянським званням.
На мій погляд, найбільш яскравим і символічним у п’єсі стає спалення Мартином паперів, за допомогою яких він намагався довести свої дворянські корені. Головний герой ніби очищається, дивлячись на той вогонь, і стає “зрячим”. Мартину стає набагато краще, наче в нього увійшла нова душа, а стара, дворянська, стала попелом разом з паперами.
Як-то кажуть – краще пізно, ніж ніколи.
На мій погляд, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гармонійно поєдналися елементи комедії і трагедії. Образ головного герою твору досить комічний, але за зовнішнім комізмом добре проглядається справжня драма: нерозумний і засліплений прагненням до дворянства Мартин міг лишитися усього – втратити майно, друзів, родину і навіть власне життя. Тому ніколи не треба на перше місце ставити звання та почесті, а треба завжди залишатися людиною у тих обставинах, що складаються у житті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)