Народ і його роль у трагедії “Борис Годунов”

Бєлінський відзначив, що вже в першій сцені трагедії “і історично й поетично вірно змальований характер Шуйского”. Це глава боярської групи, нащадок питомих князів “Рюриковной крові”. Він сам не ладь зайняти престол московських царів, що звільнився після смерті пануючи Федора. Але Шуйский відмінно розуміє, що без допомоги народу домогтися своєї мети він не може, і тому пропонує Воротынскому “народ мистецьки хвилювати”. Але коли Борис вибраний, Шуйский перетворюється в “лукавого царедворця”.

Борисові він виражає

свою відданість, але повністю розділяє заколотні прагнення Панаса Пушкіна. Шуйский – типовий придворний, “ухильний, але сміливий і лукавий”.

У трагедії виведені й інші бояри: боязкий і простуватий Воротынский; справжній виразник боярських поглядів Панас Пушкін ; Гаврила, що перейшов на сторону Самозванця, Пушкін, предок поета, Голіцин, Масальский і інші.

Ці образи в трагедії Пушкіну були необхідні, щоб показати взаємини пануючи й бояр, що править класу й народу.

Переносячи дію трагедії в Польщу, Пушкіна зображує й феодальну польську аристократію: Мнишка, Вишневецкого й інших. Велика увага приділена

Марині Манишок. “Мармурова німфа”, холодна красуня, Марина честолюбна, зарозуміла, хитра. Не почуття любові, а спрага стати московською царицею керує нею, коли вона дає згоду стати дружиною Самозванця.

Пушкін показує, що теперішня причина загибелі Бориса полягає в тих силах, які повстали проти нього. Тут перше й основне місце належить народу. Народ і є головним героєм трагедії Пушкіна.

Народу в композиції трагедії відведене центральне місце: народ з’являється на самому початку трагедії, він же й завершує її, уже після смерті Бориса й до вступу в Москву Самозванця; останній після сцени в лісі далі в трагедії вже не з’являється. Не окремі герої (Борис і Самозванець), а саме парод завершує трагедію.

Народ творець історії, справжня основа держави. Без підтримки народу неспроможні й царі, і бояри. Народ підтримав обрання Бориса на престол, а коли відвернувся від нього, Борис загинув.

Народ забезпечив перемогу й Самозванцеві. Міць народу безмежна.

У народі живе невигубне прагнення до волі, до боротьби з тиранією. Народ-Це заколотна стихія, завжди схильна до повстання проти своїх гнобителів. Панас Пушкін переконано заявляє Шуйскому: “Спробуй Самозванець їм пообіцяти стародавній Юр’єв день, так і піде потіха”.

Розумний Басманов говорить Борисові: “Завжди народ до смятенью таємно схильний”.

Сила народу – у властивій йому високій моральній чистоті, у відразі до злочинів. Він не може простити Борисові вбивства дитини. Народ не може простити й Самозванцеві загибелі вдови й сина Годунова.

Так народ виступає як грізний суддя беззаконь і злочинів царської влади.

Пушкін на матеріалі історії XVII століття дає відповідь на найважливіші питання своєї сучасності. Наближалося повстання декабристів; їхня слабість була в тім, що вони діяли у відриві від широких народних мас.

Перевершуючи сучасних йому істориків і письменників геніальним чуттям великого поета, наближаючись до нашого розуміння ролі народу в історії, Пушкіна показує й величезну силу народу, і історично обумовлену слабість його в той час – на початку XVII століття. Скинути тиранів народ може, але забезпечити собі благо й волю, скористатися в народних інтересах своєю перемогою він не в змозі. Причина цього – темрява, політична несвідомість народної маси. .Користуючись цією темрявою народу, політикові творять царі й бояри, а не народ; плоди народної перемоги вони привласнюють собі.

Пушкіна чітко це показує й у перших сценах трагедії (“Червона площа”, “Дівоче поле”), і в заключній сцені.

Народ у трагедії показаний у русі, у розвитку. Сцена на Червоній площі, де вперше з’являється народ, говорить про деяку розгубленість народної маси, оказавшейся без царя:

Про боже мій, хто буде нами правити?

Про гору нам!

У наступній сцені – на Дівочому полі – народ благає Бориса стати царем. Але це робиться по вказівці бояр: “Те відають бояри”. Репліки ж, якими обмінюються ті, що зібралися тут, говорять про те, що, по суті, значна частина народу зовсім байдужа до обрання пануючи.

Для неї це просто цікаве видовище.

Наприкінці трагедії народ уже не такий: він сам бере діяльну участь у подіях, не приховуючи своєї ненависті до царської сім’ї.

М у ж и до на а м у о н е.

Народ, народ! у Кремль, у царські палати!

Ступай в’язати Борисова щеняти!

(Народ несеться толпою.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Народ і його роль у трагедії “Борис Годунов”