Народна пісня в нашій сім’ї
Український народ склав безліч чудових казок, загадок, прислів’їв, приказок. А особливо багато складено пісень. Люди, переживаючи якесь сильне почуття ( смуток, гнів), під час праці, відпочинку складали пісні. Бо в них люди співали слова, які були в їхньому серці.
Серед народних пісень є чимало творів літературного походження. Вірші, створені кимось із поетів, потрапляли в народ. Люди добирали до них мелодію і співали їх.
Українські пісні відзначаються милозвучністю, бо їх складали обдаровані люди. Українська Народна пісня може бути
Якось я поїхала з батьками до Києва. Біля Софіївського собору ми побачили чоловіка, який грав на бандурі та співав українську народну пісню “їхав козак за Дунай”. Ми зупинилися і зачаровано слухали.
Мені дуже сподобалася пісня, і я вирішила дізнатися, як ця пісня дійшла до нашого часу. Бандуриста звали Іван Андрійович, він із задоволенням погодився розповісти про пісню.
На початку минулого століття вчені були неймовірно здивовані з того, які далеко помандрувала одна з шотландських народних пісень. Вона прижилася в Україні і стала тут народною,
З’ясувалося, що пісня “їхав козак за Дунай” народилася таки в Україні, а залетіла аж до Шотландії. Вона звучала часто і французькою, і болгарською, й угорською та іншими європейськими мовами. А ще з’ясувалося ім’я автора, ним виявився Семен Климовський.
Пісня “їхав козак за Дунай” стала найулюбленішою піснею нашої сім’ї. Без неї не проходять жодні родинні свята. Вона вражає своїм правдивим змістом, поетичною формою, чудовою мелодією.
У щоденному житті пісні полегшують працю людей, звеселяють їх під час відпочинку, підтримують у нещасті.
Кожна держава світу має свою символіку – це державний Прапор, герб та гімн. Так само і Україна має прекрасний гімн із глибоким змістом, у якому віддзеркалено ставлення українців до себе та до свого життя, до минулого й майбутнього Батьківщини.
Текст майбутнього гімну України було створено у другій половині XIX сторіччя, в цей складний та неоднозначний період у нашій історії. На той час наша держава перебувала під владою Російської імперії, мова та культура українців зазнавали утисків та приниження. Проте українці не складали рук, а створювали культурні організації, плідно працювали на ниві літературній, історичній та етнографічній. 1863 року вийшов ганебний та несправедливий Валуєвський циркуляр, який забороняв видавати книжки українською, влаштовувати вистави у театрах.
Навіть українські народні пісні, які мали виконуватись під час вистав, перекладали російською!
На початку 60-х років XIX століття при Київському університеті було створено так звану Стару Громаду, до якої входили студенти та колишні студенти університету. До Старої Громади входили відомі культурні діячі М. Драгоманов, М. Старицький, О. Кониський, Т. Рильський (батько поета Максима Рильського), М. Лисенко та автор майбутнього гімну П. Чубинський.
Подібні культурно-просвітницькі організації виникали і в інших містах України. Вони досліджували історію та звичаї нашого народу, друкували літературні Твори у часописах та газетах, займалися науковою діяльністю.
П. Чубинський не тільки займався поетичною творчістю, а й створив грунтовну працю з етнографії України, де докладно описав звичаї та побут нашого народу, усну народну творчість та обряди. Той факт, що текст “Ще не вмерлаУкраїни…” було створено у такі надзвичайно складні часи, свідчить про неабияку силу особистостей, які були членами Старої Громади.
Згодом до вірша “Ще не вмерла України…” було додано музику М. Вербицького. Ця пісня стала гімном нашої держави, що сповнений віри у Майбутнє, патріотизму та захоплення нашою героїчною минувшиною. Національний гімн викликає у тих, хто чує його, гордість за свою країну, захоплення своїм народом та віру тільки у краще.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)