Народництво

Народництво – ідейно-просвітницький рух українства за звільнення з-під соціального та національного гноблення. Виник у першій половині XIX ст. в літературному середовищі, швидко еволюціонував від романтичних, незрідка екзальтовано-культових трактувань народу як таємної містичної сили (“козакофільство” харківських романтиків, молодого П. Куліша та ін.; вроджений демократизм тощо), від “балагульництва” та платонічного українофільства “Старої Громади” до ретельного аналізу стану та причин втрати статусу суб’єкта історичного

поступу цим народом й усвідомлення потреби боротьби за його визволення (Б. Грінченко, П. Грабовський, М. Старицький, “Братство тарасівців” і т. д.). Вважалося, що народ запав у “летаргійний” сон, його передовсім слід розбудити. Тому перше місце відводилося просвітницько-культурній роботі, яка для безправних народів, на думку Б. Грінченка, ставала “в деякі історичні моменти питанням, що може переважити всі інші, забирати всі сили, які зостаються після неминучих змагань нашого фізичного існування”.

Праця задля такої мети подеколи зводилася до вимушеного “каганцювання”, адже випадало починати

буквально з нуля за абсолютно несприятливих умов, на що могла зважитись особистість великої одержимості, якою виявився Б. Грінченко. Поряд з дедалі глибшим усвідомленням національної ідеї письменники-народники, котрі дотримувались аналогічних настанов, утверджувались у переконанні, що людське щастя здобувається мирним і чесним шляхом. Цим вони різнилися від перейнятих ультрареволюційним екстремізмом російських “народовольців” – апологетів соціальних та ігнорантів національних інтересів.

Та й виступати відкрито проти Російської імперії було небезпечно, тому Н. обирало досить обережну, зовні неначе лояльну тактику оборони дезонтологізораного простору українства. Дещо активнішу позицію займали “народовці” на теренах Галичини. Багато шкоди завдали українській справі “москвофіли” – реакційне відгалуження Н., спеціально культивоване московським урядом для реалізації своїх експансіоністських інтересів на теренах України.

Н. – історично необхідна і, безперечно, вагома сила у національно-суспільному житті України. Воно мало авторитетний вплив на громадськість, берегло націю, її культуру від остаточного винищення, закладало основи національного пробудження. Але народницька ідеологія, офіруючи розмаїті духовні прояви української душі лише одній великій меті національно-соціального визволення, була переважно байдужою до високого мистецтва, яке розглядала крізь призму службових обов’язків. За таких умов вважалося, що займатися суто художніми питаннями – “аморально”.

Диктат соціальної дійсності відводив естетичним категоріям другорядну роль. У такій утилітарній заангажованості вчувався відгомін європейського позитивізму, часто у вульгарному російському перетлумаченні, що вплинуло на М. Драгоманова, Івана Білика (Рудченка), С Єфремова та ін., проголошувало, за В. Бєлінським, естетичні цінності предметом… “сибаритської насолоди”. Модне “хлопоманство” (або “мужикофільство”) зводилося ледь не до культу, жорсткий егалітаризм вимагав від письменників спрощення, популяризаторського письма, нібито лише в такій формі зрозумілого “темному” народові. Звідси брала початок недовіра до інтелектуальних можливостей та естетичного смаку народу. Заангажованість, переростаючи у закомплексованість, завдавала непоправної шкоди творчому потенціалу нації.

Будучи у XIX ст. єдино правильною відповіддю на виклик історії, єдино можливою формою існування культури та літератури, Н. уже на початку XX ст. втратило енергію благородних поривань свого раннього періоду, перетворилося на неадекватну новим історичним обставинам гальмівну силу на шляху відродження нації та творчих пошуків письменства. За спостереженням М. Сріблянського, течія демократична у своїй політично-соціальній суті, вона звела свою діяльність на вузьку смугу “млявого домашнього культурництва”. Однак при цьому Н. виявило неабияку життєздатність, окреслилось у вигляді консервативної “червоної просвіти” в добу “розстріляного відродження” та прозрілого неонародництва у 60-ті (В.

Симоненко, І. Дзюба та ін.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Народництво