Нечуй-Левицький Іван Семенович На кожум’яках
ДІЙОВІ ОСОБИ
С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на Подолі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка.
Є в ф р о с и н а, їх дочка.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а С к а в ч и х а, сестра Євдокії Корніївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.
О л е н к а, її дочка.
С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
Євфросинині приятельки, панни.
Н а с т я
О л ь г а
В а р в а р а
Х и м к а, Рябкова наймичка.
П е д о р я, Горпинина поденщиця.
М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
М
Печорські міщанки, були послушницями.
М а г д а л и н а
1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.
М і щ а н к и, ш а ф е р и, м і щ а н и т а к а т е р и н щ и к.
Дія діється у Києві, на Кожум’яках. Г о с т р о х в о с т и й. та Є в ф р о с и н а трохи закидають по-руській. ДІЯ ПЕРША
Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері – в кімнату, другі – в пекарню. Дія діється в неділю по обіді.
ВИХІД 1 Є в д о к і я К о р н і ї в н а сама.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (сидить коло стола і позіхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу!
Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?
С и д і р С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)
ВИХІД 2 Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж скучила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже й богу молилась.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб’ята в парці.
Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам’ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тоді вертівся коло тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ще б пак не пам’ятала! На всі Кожум’яки не було тоді такого вертуна, як ти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам’ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався.
Гулю, гулю, моя старесенька!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Коли б ти тільки не був трохи вередливий. я б з тобою зовсім щасливо дожила віку.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі вже тобі згадувати.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені – не дурно ж вчились аж три місяці в пансіоні.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всі Кожум’яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всі Кожум’яки!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс такий. трохи ніби довгий чи гострий. трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні до людей. Який же в неї ніс?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.
Є в д о к і я К о р н і їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш.
Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже тоненька: таки така, як німецька ковбаса.
Признатись, і я довго думала, поки тебе полюбила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! І я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рівнятись до неї.
Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і той, що був, не знаю, де дівся.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що Євфросина далеко розумніша од тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум’яки і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр. Меле разом і шеретує.
А ти мнеш, мнеш тим язиком. Так ним м’яла, і як ми бралися.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся?
С и д і р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба. бо полюбив тебе, моя старенька.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без’язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жінка?
С и д і р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною?
Пху на тебе, сатано!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.
ВИХІД 3 Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч і Г о р п и н а. Г о р п и н а вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.
Г о р п и н а. Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.
С и д і р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Г о р п и н а. Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум’яках? Куди ж пак! Запаніли наші!
С и д і р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.
Г о р п и н а. Чули ми вже цієї, чули.
Related posts:
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві милі Старий Мотуз – чоловік заможний і гоноровитий. Він виплатив дідові Грицаєві триста карбованців за його половину поля й обладував тим полем ще за житності Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза після смерті Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованців, бо нічого не робив, тільки цілий рік з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Невинна Оце я, матушко, прийшла по ділу до батюшки. Хотіла й висповідаться, і розказать все дочиста, як воно було. Нехай батюшка за мене оступляться. Сміються з мене люде та й сміються. Вже мені затого очі висміють. Продражнили мене злодійкою; злодійка та й злодійка! Не то що, матушко, люде, а вже навіть малі діти, як часом іду […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Цап та Баран Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стебла сіна, що порозтрушувалось з возів. На жидівському ганку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана і давай глузувати та сміятись з нього. – Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в куценькому […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хрестини І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. Ст. 199 – 210. Терешко Пізнюр був чоловік заможний. Його знали по всій околиці, бо він був передніше п’ять год волосним старшиною. За ті п’ять год він надбав усякого надбання: поставив собі нову чималу хату, ще й прикупив кільки […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Два брати В одному селі жив собі убогий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею. Вони мали двох синів парубків. Старший звався Юрко, а менший Улас. Обидва брати були схожі лицем, чорними високими бровами та чорними кучерями. Обидва були гарні, високі, рівні станом, та не схожі вони були душею. Юрко був розумний, хитрий та підлесливий. Улас любив мовчати […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Пропащі I Була весна. Сонце обливало золотим світом містечко Степанці. Містечко тяглося на кільки верстов понад річкою Расавою. Гори за горами, круті та стрімкі, ніби побравшись за руки, тяглися далеко-далеко до Канева понад річкою й тонули в тумані. Під горами зеленіла широка смуга молодого очерету, неначе розстелений довгий та широкий шматок зеленого сукна. В очереті біліла […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Навіжена І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 5 – 91. I Молодий чиновник кишиневської контрольної палати Дем’ян Антонович Ломицький, по своєму звичаю, роздягся по обіді і ліг одпочивати. Тонкий та сухорлявий, закутаний по шию в смугнасте, волохате укривало, він був схожий на довгу смугнасту і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві московки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том перший. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 51 – 101. I Раз якось був тихий літній вечір. Сонце стояло вже на вечірньому прузі. Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву. По дорозі йшов молодий москаль додому по білету. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Причепа І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том перший. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 126 – 370. I Восени, після другої пречистої, в чималому селі Нестеринцях раз якось вечірньою добою сидів отець Хведор Чепурновський на канапі в своїй світлиці. На другім кінці канапи сидів близький його сусіда, отець Мойсей. Було вже пізненько. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Кайдашева сім’я І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том третій. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 300 – 434. I Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Неоднаковими стежками І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 264 – 482. I Одного дня в третій годині вже перед обідом, Таїса Андріївна Сватківська, нудячись без роботи, стала перед образами в своїй спочивальні й почала молитись богу. Вона прочитала молитви й перечитувала з нудьги вже п’ятий акафист, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хмари І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том другий. Київ: Наукова думка, 1965. I Одного літнього гарячого дня, в місяці липці 184. року, з города Тули вийшла купка хлопців, убраних по-дорожньому. На молодих паничах були сіртуки з темної парусини з чорними роговими гудзиками, суконні широкі й круглі картузи. Кожний мав за плечима торбу з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Афонський пройдисвіт I Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм’янин. Тільки вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу – в церкву входить поперед усіх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже літній чоловік, стає […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Без пуття І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. cт.294-350. I Павлусь Малинка був гарний з лиця, мов чорнявий та кучерявий бог Аполлон. Настуся Самусівна була пишна на вроду, мов Афродіта, котра тільки що вихопилась з морської піни на хвилях, але ще не помолилася богу, не вмилась і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українські гумористи та штукарі I На Україні звуть штукарями й гумористів оповідачів, що провадять свою розмову вперемішку з жартами, усякими приказками та прислів’ями, і таких людей, що виявляють свої жарти в дії: в жартовливій міміці, в жвавих мигах руками й головою, в смішному передражнюванні своїх знайомих, в імпровізуванні цілих невеличких комічних сцен власної вигадки, в котрих вони удають людей, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Скривджені й нескривджені І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 101 – 139. I Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі. На небі подекуди плавали […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович На гастролях в Микитянах І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 5 – 130. I Одного дня вранці, після Петра, отець Зіновій Літошевський, священик у селі Микитянах, достав з волосної управи лист з пошти. Отець Зіновій впізнав на конверті руку свого брата, оперного артиста Флегонта Петровича Літошевського, і швиденькою […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гастролі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 130 – 187. Присвячується М. В. Лисенкові I Артист київської оперної спілки Флегонт Петрович Літошевський, після важкої зимньої праці в опері, одпочивав на волі в своїй власній оселі, в одному здоровому містечку над Россю в Київщині. Вже минуло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Живцем поховані І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.260-293. Був я на службі в далекому краї на півночі, в Седльці, в уніятському краї на Підляссі і літом поїхав на Україну на вакації, щоб одвідати родину та побачить рідний край, ті місця, де пройшли мої дитячі та молодечі […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старі гультяї І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 421 – 460. I Які пишні левади та огороди в селі Трушках, в Васильківщині, з початку літа! І по долині над довгим ставом, і по обидва береги річки Раставиці, скрізь розляглись левади та огороди, неначе зелене море. Раставиця […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Київські прохачі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 359 – 447. I Був чудовий петрівчаний вечір. Надворі вже сутеніло. На Подолі затих стукіт та гуркіт. Курява на вулицях вляглась. На цвинтарі коло Пречистянської церкви під самою Андріївською горою було тихо, тихо, неначе в порожній хаті. Прочани […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Ніч на Дніпрі В петрівку 1877 року я приїхав на Україну й заїхав у Київ. Наш київський кружок зібрався в одного в найвидатніших наших вчених, добродія Ж., щоб його привітать, бо він тільки що магіструвався в університеті з великим поспіхом. Яка весела розмова була тоді в нас! Скільки мрій, скільки гадок та гарячих бажаннів щастя й долі для […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дрегочин та Остріг Дрегочин! Померший город! Давнє єзуїтське гніздо! Варто подивитись! – говорили мені не раз. В місяці іюлі зібралась компанія, найняли ми жидівську балагулу в польському городі Седльці, сіли й поїхали. Дрегочии всього за 30 верстов од Седльця, стоїть над Західним Бугом в Гроднянській губернії. Дорога недалека, а час був чудовий, іюльський. Була чудова, ясна погода. Опівдні […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Микола Джеря За винятком VI розділу текст звірено з виданням: І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том третій. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст.34-142. Присвячується М. В. Лисенкові I Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Князь Єремія Вишневецький І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.5-259. I В першій половині XVII віку князь Михайло Вишневецький був один з найбагатіших магнатів на всю Україну й Польщу. Він мав великі маєтності на Волині, на Подолі, в Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гетьман Iван Виговський I В Переяславi, пiсля ради 8 генваря 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький з козацьким вiйськом прийняв присягу на пiдданство московському царевi Олексiєвi Михайловичу перед московськими посланцями. Пiсля того московськi посланцi мали через тиждень виїхати до Києва, щоб прийняти присягу од духовенства, київських козакiв та городян. Богдан Хмельницький послав свого генерального писаря Iвана Остаповича Виговського поперед […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Апокаліпсична картина в Києві Саме на покрову ввечері в дев’ятій годині сиджу я край вікна й п’ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами. В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху на платформах, де лисніли сикавки й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Бруховецький та Тетеря Іван (Нечуй) Левицький. Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря. Львів: Передрук із Руслана, 1899. 51 ст. Після гетьмана Юрия Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старосвітські батюшки та матушки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том четвертий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 38 – 322. Широко розкинулось село Вільшаниця, недалеко од Росі, по зелених горбах та долинах. Серед села в долині лиснів довгий ставок. Коло самої греблі проти млина на пригорку стояла стара дубова церква з п’ятьма банями, а коло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Органи російських партій Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) Всі великоруські журнали і газети цього часу можна розділити тільки на дві категорії: на європейську, або ліберальну, і на московську, або консервативну. Ще недавно в Росії ліберальніші журнали звалися “западническими”, а люди того прямування – “западниками”. Московська невеличка частина журналів звичайне зветься в Росії “слав’янофільською”. Ми в “Правді” ще попереду […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Парасці Гришисі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 211 – 227. Як було бабі Парасці п’ятедесят шість рік, помер її чоловік Омелько Гришенко, і помер не вдома, а в Василькові. Гришенкова оселя була коло самого вигону, край села, а за широким вигоном був панський лісок, що […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Сокільська гора І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 419 – 420. Як їдеся з Кутів до Тюдева, єсть кілька гір; межи тими є одна, котра називаєся “Овидова гора” Далі в Тюдеві єсть також кілька гір, а за Тюдевом, як їдеся дорогою понад Черемош в гори, перша […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Палажці Солов’їсі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 228 – 254. Ще до великої заливи 1886 року баба Палажка овдовіла. Другий Палажчин чоловік, Терешко Соловейко, ще за свого живоття одрізнив і видворив свого старшого сина, Палажчиного пасинка: поставив для його опрічну хату па леваді і виділив […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом Текст відтворено із видання Видавничої Спілки Українських учителів, друкарня Михайла Білоуса в Коломиї, 1910 рік. 1. Польські Посли у Хмельницького. Рік тисяча шістьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького і для цїлої України. Козацьке війско, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщинї з честю й славою верталось до дому. […]...
- Кайдашева сім’я – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) “Кайдашева сім’я” “Кайдашева сім’я” – реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1879 р. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим самостійним життям. Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького становлять певний етап в українській прозі і за змістом, і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українство на літературних позвах з Московщиною Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) I Література, по своїй вдачі, є річ місцева; Наука – космополітична. Джон Уільям Дрепер У “Вестнику Европы” в книжці за місяць вересень 1890 р. шановний д[обродій] Пипін, відомий великоруський вчений, напечатав свою статтю “Особая русская литература”. Ся стаття написана ним з причин видання шановної праці професора русько-української літератури в Львівському […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився 25 листопада 1838 р. у містечку Стеблів, тепер Черкаської області в родині сільського священика. Змалку знав багато народних легенд, пісень, захоплено читав. Початкову школу закінчив вдома, а потім вчився у духовному училищі при Богуславському монастирі. Роки навчання в училищі описав письменник у своїх спогадах. Був це важкий час: […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838-1918) Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 р. у Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, у якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з […]...
- Історичні романи – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Історичні романи “Князь Єремія Вишневецький” і “Гетьман Іван Виговський” Чималий інтерес становить історична проза Нечуя-Левицького. Письменник вважав, що саме художні твори на теми з історичного минулого здатні викликати живий, непідробний інтерес ширших верств до свого минулого. Природа історичного роману зумовлена наявністю відповідних джерел. Основою історичних творів І. Нечуя-Левицького є козацькі […]...
- Біографія – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Біографія Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в […]...