Нечуй-Левицький Іван Семенович Пропащі
I
Була весна. Сонце обливало золотим світом містечко Степанці. Містечко тяглося на кільки верстов понад річкою Расавою. Гори за горами, круті та стрімкі, ніби побравшись за руки, тяглися далеко-далеко до Канева понад річкою й тонули в тумані. Під горами зеленіла широка смуга молодого очерету, неначе розстелений довгий та широкий шматок зеленого сукна.
В очереті біліла срібною стрічкою Расава. За очеретами, на розлогій долині, тяглися два рядки білих здорових хат з садками, городами та левадами. Серед села лиснів широкий ставок, чорніла
Над ставком під самими горами біліла церква з п’ятьма банями. Хрести на церкві горіли, неначе вилиті з щирого золота.
Була неділя. Надворі було тихо. Небо подихало весняним теплом.
Золоте марево дрижало понад горами, над очеретами, над зеленим вигоном. Коло церкви, на вигоні, дівчата грали в перепілки, побравшись за руки та співаючи веснянок. Парубки стояли осторонь купами та дивились на дівчат.
Під вербами сиділи та балакали молодиці, вештались діти.
До дівчат наближався Іван Радивиловський. Він був невеликий на зріст парубок, у синьому жупані, в чорному картузі. Кругле лице осміхалось
Чорні блискучі очі неначе бігали на білках. Іван служив у благочинного за розсильного, чи за “возного” й разом з тим за погонича. Він був син паламаря, вчився тільки один рік у бурсі, і його несподівано звідтіль вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі: він насипав кислиць на помості, а смотритель увійшов у клас, ступив на кислиці, поскоб-знувся й дав сторчака. Івана вигнали. Він став на службу в Степанцях у благочинного.
На селі між молодою челяддю на його вважали не то як на панича, не то як на парубка. Дівчата мали його за парубка, бо він поводивсь з ними, як парубок. Веселий та штукар, він зачіпав дівчат, жартував з молодицями, з чоловіками, нікого не минав, з усіх сміявся. На його вже ніхто й не сердився за його часом дуже ущипливі жарти.
Всі в Степанцях знали його добре. Дівчат він забавляв своїми вигадками та жартами: вони через те й горнулись до його.
Іван підбіг до дівчат. Дівчата розбились на дві купи, посідали в два рядки й грали в жельмана. Іван підступив до їх і крикнув на увесь вигін:
– Ціп, ціп, ціп, мої курчаточка! Цюррр, цюру, цюру, цюрр! сюди до проса!
Він підняв пучку вгору й ніби сипав просо, як сиплють його курчатам.
Дівчата зареготались. Іван приступив ближче, знов зацюркав химерно й показував, ніби розсипав по землі перед ними жменю проса. Дівчата реготались, аж за боки брались. Парубки тільки осміхались, граючи в гилки.
– Дівчата! он скажений Іван прийшов!. Іване! а йди лишень грати з нами в хрещика! – гукнув хтось з дівчачого гурту.
– Коли ж я боюся дівчат! Ще покусають! – крикнув Іван.
– Оце! хіба ж ми такі зубаті?- обізвалась одна негарна дівка Олена.
– Всі дівчата зубаті, тільки ти вже стала беззуба. ти серденько, моя лебідонько, перепілочко, горличко, моя ГУСОЧКО, моя качечко! Як я тебе люблю! – крикнув Іван і, згорнувши руки навхрест, гупнув себе в груди так, що аж загуло. Його голова задерлась вгору; білі зуби блиснули проти сонця.
Він так тряс головою перед самим Олениним лицем, що картуз спав з голови.
Негарна Олена зареготалась і вдарила Івана по плечі. Іван присів, засичав, а далі давай ревти так вдатно та химерно, що всі аж лягали од сміху.
– Ну та й люблять мене дівчата! За дівчачими кулаками й світу не бачу. Потривай же ти, Олено!
Ти єгипетська корова, ти райська птаха, що курчат хапає!.
– Хто ж ти такий? – крикнули дівчата гуртом.
– Я?. – Іван приставив пальця до лоба. – Я одставної мазниці квач! А котра з вас, дівчата, піде за мене заміж?-крикнув Іван і заспівав: Сім день конопель, А ячменю три дні;
Хто за мене піде, То готові злидні.
– Це погана! Заспівай другої, кращої! – крикнули дівчата.
– Ну, то цієї: Омелга, макогін, кобилячі клуби; Поцілуймось в губи.
Іван жартував, співав, дражнився з дівчатами. Дівчата перестали грать в веснянок і слухали його теревені та реготались.
На вигін вибігла Лукина Качурівна, висока білява дівчина, з повними рум’яними щоками, з темними, блискучими, карими очима. Вона стала між дівчатами, мовчки лузала насіння й навіть не глянула на Івана.
– Чом же ти, Лукино, не поздоровкалась зо мною і не глянеш оце на мене?- гукнув до неї Іван.
– Бо я тебе й не примітила, – обізвалась Лукина, таки не дивлячись на його та поглядаючи на парубків.
– Дівчата! – крикнув Іван.- Котра на мене не дивиться, та мене любить.
Лукина осміхнулась і знехотя глянула на Івана.
– А ба! от і подивилась на мене! Уласе! добридень тобі! А ходи сюди та оборони мене од цього гайвороння, бо коли б часом воно мене на смерть не заклювало! – обернувся Іван до одного смуглявого високого парубка в сивій шапці. Улас Прохоренко, Іванів приятель, наближився до дівчат. Лукина спахнула.
Улас був смуглявий, аж чорний, але за його довгі рівні чорні брови, карі очі та темно-червоні уста дівчата липли до його, як бджоли до меду. Іван говорив до Лукини, а вона скоса поглядала на Уласа.
– Уласе! А котра дівка найкраща? Правда: Наш-аз-На, слово-твердо-яї
– Ні, – обізвався Улас.- Найкраща: Аюди-ук-Ау, како-єри-ки, наш-аз-на.
Улас вчився в школі в дяка й був письменний. З Іваном при дівчатах він усе говорив по складах, щоб дівчата не знали, за що вони балакають.
Це дуже дражнило дівчат, а ще більш цікавило: вони були певні, що приятелі говорять доконче за їх, та ще й щось дуже цікаве.
– Уласе! а котру ти найбільше любиш? Чи: Наш-аз-На, чи Он-люди-єсть-леї Чи яку инчу?
– Аюди-ук-Ау! – крикнув Улас.
Іван прикусив язика, бо та “Аюди-ук-Ау” сподобалась і йому більш од усіх дівчат. Дівчат брала цікавість довідаться, котра то з їх та “Аюди-ук-Ау”.
Тим часом од церкви йшли на вигін два чоловіки, спинились і почали дивиться, як дівчата грали в іграшки. Один був удівець, Клим Хаврусь, уже сивуватий чоловік, високий, сухорлявий та трохи блідий; другий-теж високий, сухорлявий у тілі, та носатий і вже немолодий – був шляхтич православної віри, Іван Зануда. На йому був крамний дешевий сіртук та засмальцьований суконний картуз.
– Пане Занудо! – сказав удівець.
– А, куме! – цмакнув Зануда.- Занудов-бо, а не Зануда; мій отець, царство йому небесне, служив за царя Павла бригадиром і писався Занудов.
– Та, про мене, нехай уже буде Занудов. Пане Зану-дов, а станьмо та подивімся трохи на дівчат!
– А що? може, до удівця приступає?- обізвався Зануда.- Та ще ж ти, Климе, нестарий чоловік: можна ч на карі очі задивитись. Ой, коли б швидше вмерла моя Санька, то я б оце вибрав собі такі карі очі, що й ну!
Зануда не любив своєї окатої, замлілої та слабовитої ані й був би радий її швидше позбутись.
– Ану, пане Занудов, котру б ви собі вподобали. якби так, борони боже, сатана до вас приступив та спокушав, як оце до мене приступає?-промовив Клим.
– А хіба до івас приступає?. – спитав Зануда. – Як на мене, то я б уподобав собі Лукину; як гляну на оту червоновиду дівчину. ту, що заквітчала голову барвінком.
– Ого, пане Занудо! як я бачу, ви знаєте, де раки зимують! – крикнув Клим.
– Та не Занудо-бо! Оце ж бо який ти, куме, непам’ятливий! Сто раз казав, але ти неначе памороки на ярмарку в Корсуні загубив.
Нехай би вже мені на сахарні памороки забило, то було б і не диво, бо в мене роботи, – ніколи і вгору глянуть: оце привезуть до сахарні десять сажнів дров, а ти лічи, та й записуй, та й записуй. А тут тільки що запишеш, знов везуть двадцять сажнів, а ти знов лічи, та й лічи, та й записуй, та й записуй. Так не диво, що мені часом світ замакітриться. Це зовсім не те, що мужик ціпом махає!
Тут треба багато міркування, треба добре головою крутить!
– Та вже що й казать! Може, воно й так, але якби на мене, то я б лучче пристав на те, щоб головою крутить над папером, ніж ціпом махати та скрипіть рипицею та капицею раз у раз, – сказав кум Хаврусь і показав, як то люди махають ціпом.
Хаврусь був проворний, жвавий, говорив швидко та дрібно, неначе горохом сипав, і, оповідаючи будлі-що, махав та показував руками, крутив головою на всі боки, крутив очима й навіть моргав бровами та вусами. По його лобі та по щоках в розмові бігали зморшки, неначе хвиля по воді тоді, як на неї набіжить вітер.
Дівчата почали грати в ящура. Вони побрались за руки, крутились кружком. А серед кружка сиділа Луки-на: вона була за ящура. Дівчата співали:
Сиди, сиди, ящуре, в горохвянім вінку, Май собі жінку, як перепілку! Завтра вмреш, пропадеш, Кого впіймеш, – обдереш!
Лукина хапала дівчат одну по другій за свиту. Дівчата скидали свити, і ящур складав одежу під себе. Обібравши всіх дівчат, зв’язавши їх свити та керсети поясом, Лукина кинулась тікать. Дівчата побігли доганять.
Проз Хавруся та Зануду неначе шугнули ластівки, а поперед усіх бігла Лукина, червона, як калина.
– Дивись-бо, дивись, куме Климе! дівчина, як писанка! Я на твоєму місці й часу не гаяв би, бо якийсь парубок так і вхопить її, як шуліка курча, що й не зогля-дишся, – сказав Зануда.
Related posts:
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Цап та Баран Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стебла сіна, що порозтрушувалось з возів. На жидівському ганку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана і давай глузувати та сміятись з нього. – Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в куценькому […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві милі Старий Мотуз – чоловік заможний і гоноровитий. Він виплатив дідові Грицаєві триста карбованців за його половину поля й обладував тим полем ще за житності Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза після смерті Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованців, бо нічого не робив, тільки цілий рік з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хрестини І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. Ст. 199 – 210. Терешко Пізнюр був чоловік заможний. Його знали по всій околиці, бо він був передніше п’ять год волосним старшиною. За ті п’ять год він надбав усякого надбання: поставив собі нову чималу хату, ще й прикупив кільки […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Скривджені й нескривджені І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 101 – 139. I Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі. На небі подекуди плавали […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві московки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том перший. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 51 – 101. I Раз якось був тихий літній вечір. Сонце стояло вже на вечірньому прузі. Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву. По дорозі йшов молодий москаль додому по білету. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Навіжена І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 5 – 91. I Молодий чиновник кишиневської контрольної палати Дем’ян Антонович Ломицький, по своєму звичаю, роздягся по обіді і ліг одпочивати. Тонкий та сухорлявий, закутаний по шию в смугнасте, волохате укривало, він був схожий на довгу смугнасту і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Київські прохачі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 359 – 447. I Був чудовий петрівчаний вечір. Надворі вже сутеніло. На Подолі затих стукіт та гуркіт. Курява на вулицях вляглась. На цвинтарі коло Пречистянської церкви під самою Андріївською горою було тихо, тихо, неначе в порожній хаті. Прочани […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Без пуття І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. cт.294-350. I Павлусь Малинка був гарний з лиця, мов чорнявий та кучерявий бог Аполлон. Настуся Самусівна була пишна на вроду, мов Афродіта, котра тільки що вихопилась з морської піни на хвилях, але ще не помолилася богу, не вмилась і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старі гультяї І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 421 – 460. I Які пишні левади та огороди в селі Трушках, в Васильківщині, з початку літа! І по долині над довгим ставом, і по обидва береги річки Раставиці, скрізь розляглись левади та огороди, неначе зелене море. Раставиця […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Ніч на Дніпрі В петрівку 1877 року я приїхав на Україну й заїхав у Київ. Наш київський кружок зібрався в одного в найвидатніших наших вчених, добродія Ж., щоб його привітать, бо він тільки що магіструвався в університеті з великим поспіхом. Яка весела розмова була тоді в нас! Скільки мрій, скільки гадок та гарячих бажаннів щастя й долі для […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Парасці Гришисі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 211 – 227. Як було бабі Парасці п’ятедесят шість рік, помер її чоловік Омелько Гришенко, і помер не вдома, а в Василькові. Гришенкова оселя була коло самого вигону, край села, а за широким вигоном був панський лісок, що […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Два брати В одному селі жив собі убогий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею. Вони мали двох синів парубків. Старший звався Юрко, а менший Улас. Обидва брати були схожі лицем, чорними високими бровами та чорними кучерями. Обидва були гарні, високі, рівні станом, та не схожі вони були душею. Юрко був розумний, хитрий та підлесливий. Улас любив мовчати […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Апокаліпсична картина в Києві Саме на покрову ввечері в дев’ятій годині сиджу я край вікна й п’ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами. В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху на платформах, де лисніли сикавки й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Неоднаковими стежками І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 264 – 482. I Одного дня в третій годині вже перед обідом, Таїса Андріївна Сватківська, нудячись без роботи, стала перед образами в своїй спочивальні й почала молитись богу. Вона прочитала молитви й перечитувала з нудьги вже п’ятий акафист, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старосвітські батюшки та матушки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том четвертий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 38 – 322. Широко розкинулось село Вільшаниця, недалеко од Росі, по зелених горбах та долинах. Серед села в долині лиснів довгий ставок. Коло самої греблі проти млина на пригорку стояла стара дубова церква з п’ятьма банями, а коло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гастролі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 130 – 187. Присвячується М. В. Лисенкові I Артист київської оперної спілки Флегонт Петрович Літошевський, після важкої зимньої праці в опері, одпочивав на волі в своїй власній оселі, в одному здоровому містечку над Россю в Київщині. Вже минуло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович На кожум’яках ДІЙОВІ ОСОБИ С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на Подолі. Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка. Є в ф р о с и н а, їх дочка. Г о р […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дрегочин та Остріг Дрегочин! Померший город! Давнє єзуїтське гніздо! Варто подивитись! – говорили мені не раз. В місяці іюлі зібралась компанія, найняли ми жидівську балагулу в польському городі Седльці, сіли й поїхали. Дрегочии всього за 30 верстов од Седльця, стоїть над Західним Бугом в Гроднянській губернії. Дорога недалека, а час був чудовий, іюльський. Була чудова, ясна погода. Опівдні […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Невинна Оце я, матушко, прийшла по ділу до батюшки. Хотіла й висповідаться, і розказать все дочиста, як воно було. Нехай батюшка за мене оступляться. Сміються з мене люде та й сміються. Вже мені затого очі висміють. Продражнили мене злодійкою; злодійка та й злодійка! Не то що, матушко, люде, а вже навіть малі діти, як часом іду […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гетьман Iван Виговський I В Переяславi, пiсля ради 8 генваря 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький з козацьким вiйськом прийняв присягу на пiдданство московському царевi Олексiєвi Михайловичу перед московськими посланцями. Пiсля того московськi посланцi мали через тиждень виїхати до Києва, щоб прийняти присягу од духовенства, київських козакiв та городян. Богдан Хмельницький послав свого генерального писаря Iвана Остаповича Виговського поперед […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українські гумористи та штукарі I На Україні звуть штукарями й гумористів оповідачів, що провадять свою розмову вперемішку з жартами, усякими приказками та прислів’ями, і таких людей, що виявляють свої жарти в дії: в жартовливій міміці, в жвавих мигах руками й головою, в смішному передражнюванні своїх знайомих, в імпровізуванні цілих невеличких комічних сцен власної вигадки, в котрих вони удають людей, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Князь Єремія Вишневецький І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.5-259. I В першій половині XVII віку князь Михайло Вишневецький був один з найбагатіших магнатів на всю Україну й Польщу. Він мав великі маєтності на Волині, на Подолі, в Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хмари І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том другий. Київ: Наукова думка, 1965. I Одного літнього гарячого дня, в місяці липці 184. року, з города Тули вийшла купка хлопців, убраних по-дорожньому. На молодих паничах були сіртуки з темної парусини з чорними роговими гудзиками, суконні широкі й круглі картузи. Кожний мав за плечима торбу з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився 25 листопада 1838 р. у містечку Стеблів, тепер Черкаської області в родині сільського священика. Змалку знав багато народних легенд, пісень, захоплено читав. Початкову школу закінчив вдома, а потім вчився у духовному училищі при Богуславському монастирі. Роки навчання в училищі описав письменник у своїх спогадах. Був це важкий час: […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Палажці Солов’їсі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 228 – 254. Ще до великої заливи 1886 року баба Палажка овдовіла. Другий Палажчин чоловік, Терешко Соловейко, ще за свого живоття одрізнив і видворив свого старшого сина, Палажчиного пасинка: поставив для його опрічну хату па леваді і виділив […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович На гастролях в Микитянах І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 5 – 130. I Одного дня вранці, після Петра, отець Зіновій Літошевський, священик у селі Микитянах, достав з волосної управи лист з пошти. Отець Зіновій впізнав на конверті руку свого брата, оперного артиста Флегонта Петровича Літошевського, і швиденькою […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Бруховецький та Тетеря Іван (Нечуй) Левицький. Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря. Львів: Передрук із Руслана, 1899. 51 ст. Після гетьмана Юрия Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом Текст відтворено із видання Видавничої Спілки Українських учителів, друкарня Михайла Білоуса в Коломиї, 1910 рік. 1. Польські Посли у Хмельницького. Рік тисяча шістьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького і для цїлої України. Козацьке війско, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщинї з честю й славою верталось до дому. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838-1918) Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 р. у Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, у якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з […]...
- Творчість – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Творчість Тематика творчості Нечуя-Левицького дуже різнобарвна. Він є автором антикріпосницької повісті “Микола Джеря” (1878 p.), повістей: “Бурлачка” (1880 р.) – про життя заробітчан, “Хмари” (1874 p.), “Над Чорним морем” (1893 р.) – про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори “Кайдашева сім’я” (1879 p.), “Старосвітські батюшки та матушки” (1881 […]...
- Кайдашева сім’я – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) “Кайдашева сім’я” “Кайдашева сім’я” – реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1879 р. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим самостійним життям. Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького становлять певний етап в українській прозі і за змістом, і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Сокільська гора І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 419 – 420. Як їдеся з Кутів до Тюдева, єсть кілька гір; межи тими є одна, котра називаєся “Овидова гора” Далі в Тюдеві єсть також кілька гір, а за Тюдевом, як їдеся дорогою понад Черемош в гори, перша […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українство на літературних позвах з Московщиною Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) I Література, по своїй вдачі, є річ місцева; Наука – космополітична. Джон Уільям Дрепер У “Вестнику Европы” в книжці за місяць вересень 1890 р. шановний д[обродій] Пипін, відомий великоруський вчений, напечатав свою статтю “Особая русская литература”. Ся стаття написана ним з причин видання шановної праці професора русько-української літератури в Львівському […]...
- Біографія – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Біографія Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Органи російських партій Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) Всі великоруські журнали і газети цього часу можна розділити тільки на дві категорії: на європейську, або ліберальну, і на московську, або консервативну. Ще недавно в Росії ліберальніші журнали звалися “западническими”, а люди того прямування – “западниками”. Московська невеличка частина журналів звичайне зветься в Росії “слав’янофільською”. Ми в “Правді” ще попереду […]...
- Історичні романи – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Історичні романи “Князь Єремія Вишневецький” і “Гетьман Іван Виговський” Чималий інтерес становить історична проза Нечуя-Левицького. Письменник вважав, що саме художні твори на теми з історичного минулого здатні викликати живий, непідробний інтерес ширших верств до свого минулого. Природа історичного роману зумовлена наявністю відповідних джерел. Основою історичних творів І. Нечуя-Левицького є козацькі […]...
- Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918) Іван Семенович Левицкий народився в містечку Стеблеве (зараз Корсунь-Шевченківський район на Черкащині) у сім’ї священика 25 листопада 1838 року. Перші знання одержав від батька, що вчив грамоті селянських дітей. В 1845 році майбутній письменник почав навчання в дядька Е. Трезвинского, учителі Богуславского духовного училища, а 1847 року надійшов у Богуславское духовне училище. По закінченні його […]...
- ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ – Іван Семенович Левицький Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок […]...
- Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами […]...
- ІBAH СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918) Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І, Нечуй-Левицький увів в Українську літературу нові теми й мотиви, […]...