Незнайома (скорочено) – Блок Олександр
По вечерам над ресторанами Горячий воздух дик и глух, И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.
Вдали, над пылью переулочной, Над скукой загородных дач, Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.
И каждый вечер, за шлагбаумами, Заламывая котелки, Среди капав гуляют с дамами
Испытанные остряки.
Над озером скрипят уключины, И раздается женский визг, А в небе, ко всему приученный,
Бессмысленно кривится диск.
И каждый вечер друг единственный В моем стакане отражен И влагой терпкой и таинственной,
Как
А рядом у соседних столиков Лакеи сонные торчат, И пьяницы с глазами кроликов “In vino veritas!”1 кричат.
И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?), Девичий стан, шелками схваченный, В туманном движется окне.
И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна, Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.
И веют древними поверьями Ее упругие шелка, И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.
И странной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль, И вижу берег очарованный
И очарованную даль.
Глухие тайны мне поручены, Мне чье-то
Пронзило терпкое вино.
И перья страуса склоненные В моем качаются мозгу, И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.
В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
24 апреля 1906
Незнайома (переклад)
Щовечора над ресторанами, Де шал гарячий не приглух, Правує окриками п’яними
Весни хмільний і тлінний дух.
Удалині, в нудоті вуличній, Над заміським затишшям дач, Ледь золотіє крендель в булочній І ріже слух дитячий плач.
І кожний вечір, за шлагбаумами, Заламуючи котелки, Серед канав гуляють з дамами
На всякий дотеп мастаки.
Там кочети скриплять над озером, І чується жіночий виск, А в небі, все схопивши позирком, Байдуже скривлюється диск.
І мій єдиний друг, наморений, В моїм видніє келишку , тайним хмелем упокорений, Як я, таїть журбу важку.
А там, біля сусідніх столиків, Лакеї заспані стирчать, І пияки з очима кроликів “In vino veritas!”1 кричать.
І кожен вечір, в час умовлений, (Чи це не мариться мені?), Дівочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вікні.
Вона повільно йде між п’яними, І все зажурена, одна, Духами дишучи й туманами, Сідає мовчки край вікна.
І віють давніми й оздобними Повір’ями тугі шовки, І брилик з перами жалобними, І персні гарної руки.
Чудною близькістю закований, За темпу я дивлюсь вуаль – І бачу берег зачарований І чарами пойняту даль.
Мені всі тайнощі довірено З чиїмось сонцем заодно, І душу всю мою незмірену Терпке пронизує вино.
І, сколихнувшись, пера струсячі У мозку тріпотять моїм, І очі сині-сині, тужачи, Цвітуть на березі смутнім.
В моїй душі є скарб, і вручено Від нього ключ лише мені! Потворо захмеліла й змучена,
Це правда: істина – в вині!
Переклад М. Литвинця
1 Істина в вині! (Латин.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)