Новаторство Чехова-Драматурга в п’єсі “Вишневий сад”

Лірична комедія А. П. Чехова ” Вишневий сад “, написана в 1902 році й поставлена на сцені Московського Художнього театру трупою К. С. Станіславського, відразу привернула увагу глядачів своєю неординарністю. Театральний мир Чехова – це зовсім новий, особливий мир. У його п’єсі немає звичного соціального конфлікту, немає інтриги. Ми звикли до традиційного зіткнення Чацкого й фамусовского суспільства, Хлестакова й чиновників міста N, самодурів і їхніх жертв у драмах А. Н. Островського.

В “Вишневому саду” представлені герої, що

живуть в одному будинку, у близьких взаєминах друг сдругом.

Систему образів комедії можна представити умовно як дворян і “нових людей”, людей минулого, сьогодення й майбутнього, але вони не протиставляються, а зіставляються один з одним, маючи кожного свої індивідуальні особливості. Основна подія – продаж маєтку й вишневого саду – відбувається за сценою, а в комедії ми бачимо тільки обговорення, реакцію персонажів на майбутню подію й після нього. Відмовившись від застарілих трьох єдностей – місця, часу й дії, Чехов навмисно малює своїх героїв у контексті події, про яке тільки говориться, тому що відношення

кожного героя до цієї події пояснює відношення героя кжизни.

Оцінка А. П. Чеховим кожного персонажа неоднозначна, вона містить у собі й самооцінку кожного героя і їхню взаємну оцінку. “Вічний студент” Петя Трофимов в іншій ситуації одержує назву “облізлого пана”, у його бесідах з Лопахиным проявляється реалістичне, критичне розуміння життя, у розмовах з Анею – пафос піднесеної віри в Майбутнє, у взаєминах з Варей ми бачимо глузливе до героя відношення, а в суперечці з Любов’ю Андріївною (“Ми вище любові”) він здається те розгубленим теоретиком, те безтактним моралістом. Додаткові образи – Шарлотта, Епиходов, Симеонов-Пищик – теж вносять свої відтінки в атмосферу що відбувається. А атмосфера ця така, що читача не залишає відчуття загального неблагополуччя, плутанини життя, “недотепства”. Епихо-Дова, з яким постійно трапляються якісь неприємності, прозвали “двадцять два нещастя”, але відчуття якоїсь розгубленості перед життям, невміння володіти ситуацією не залишає навіть благополучного Лопахина, якому тільки в праці бачиться можливість збагнення сенсу життя, можливість примарна, невловима, у якій він не може бути повністю впевнений

А в викривальних монологах Пети або в спокійних, для себе самої, міркуваннях Шарлотты відчувається безсилля людини перед життям, нерозуміння її, нездатність що-небудь змінити. Найтрагічніше в п’єсі – це те, що герої – люди, близькі один одному, зв’язані довгими, міцними узами споріднення, дружби, взаємних зобов’язань, – роз’єднані й самотні. Люди не чують один одного. “Так хочеться поговорити, а не з ким…

Нікого в мене ні”, – горестно міркує Шарлотта. А у відповідь їй Епиходов галасливо радується: “Як приємно грати на мандоліні!

” Така психологічна глухота – страшний показник роз’єднаності, роз’єднаності людей. І головне в п’єсі Чехова – не боротьба героїв із зовнішніми обставинами життя, а їхні щиросердечні переживання. Щоб глибше показати це, Чехов уводить у свої драматичні добутки зовсім особливий прийом – психологічний підтекст, названий критикою “підводним плином” п’єси. Так, у сцені пояснення, що не відбулося, Вари й Лопахина герої розмовляють про зовсім повсякденні речі, про те, що підморожує, що градусник розбитий, про те, куди поїде Варячи

Але головне тут не тема їхньої бесіди, а те, що коштує за нею, що відчувається в напруженості атмосфери – очікування Вари, нерішучість Лопахина, його радість при можливості піти від нелегкого пояснення. Драматизм ситуації підкреслює драматизм життя, розгубленість героїв перед часом: адже час іде невблаганно, а вони відчувають себе все тими ж дітьми, які не вміють пристосовуватися до змін, що відбуваються. Не хоче зрозуміти своє положення Раневская, відмовляючись бачити ту грубу правду, про яку їй говорять навколишні.

Як дитина, безтурботний Гаїв, що продовжує сподіватися на чудо: “Добре б одержати від кого-небудь спадщина, добре б видати нашу Аню за дуже багату людину…

” Фірс взагалі не розуміє теперішнього життя, що звалився старий порядок йому здається єдино правильним: “Мужики при панах, добродії при мужиках, а тепер всі враздробь, не зрозумієш нічого”. Навіть Епиходов не може усвідомити свого місця в цьому житті: “…Ніяк не можу зрозуміти напрямки, чого мені властиво хочеться, жити мені або застрелитися…” І немає відповіді на питання, хто винуватий у цій безглуздості, плутанині життя, немає рішення проблеми

Минуле, сьогодення й майбутнє в комедії показано на прикладі декількох поколінь і тісно пов’язане з долею вишневого саду – маєтку Раневской, приреченого на загибель, а також і з долею Росії. Вишневий сад – уособлення краси, піднесених людських почуттів і найдорожчих для людей спогадів юності. Яка подальша доля Росії на рубежі століть?

Що буде з вишневим садом?

Його вирубують за вказівкою нового хазяїна, переконаного в його непотрібності: “Настроїмо ми дач, і наші онуки й правнуки побачать отут нове життя…” Який буде це нове життя без вишневого саду? А юна Аня наївно вірить, що усе ще можливо відродити заново: “Ми насадимо новий сад, роскошнее цього, ти побачиш його, зрозумієш, і радість, тиха глибока радість опуститься на твою душу, як сонце у вечірню годину…” Символіка грає в п’єсі величезну роль, надаючи нове, більше глибоке звучання проблемі взаємозв’язку поколінь, чиє минуле, сьогодення й майбутнє невіддільно від долі Росії

Символом є не тільки образ вишневого саду, символичны також і звук струни, що лопнула, “завмираючий, сумний”, і стукіт сокири, возвещающий про загибель саду. Але ці символи не містичні, вони мають реальне, земне пояснення. Крім особливої драматургічної мови Чехова, принципово новим є й сам жанр п’єси – лірична комедія

У п’єсі багато комічного в буквальному значенні: фокуси Шарлотты, падіння зі сходів, п’яний перехожий з дурними мовленнями, удари ціпком по голові, що дістаються одному героєві замість іншого. Герої комічні у своїх мовленнях, звернених друг із другові, але немов повисають у порожнечі, комічні в пародійності своєї подібності, якого вони не зауважують. П’єса сполучить у собі драматичн і комічне, не обмежуючись яким-небудь однозначним визначенням.

Сумно-поетичний характер піднесеної Теми саду, що гине, що несостоялись життю, непоміченій любові набудовують глядача на ліричний лад, але, по думці самого автора, їм створена не Драма, а комедія, і знайдена їм зовсім особлива жанрова форма повністю підтверджує цю думку, залишаючи в глядача не забувши!

Аемые враження


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Новаторство Чехова-Драматурга в п’єсі “Вишневий сад”