НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
Постструктуралізм. Термін “постструктуралізм” увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідною реакцією науковців на теоретичні здобутки структуралізму. Одним з перших проти концепції знака, що домінувала в структуралізмі, виступив французький культуролог Мішель Фуко (1926-1984 pp.), автор відомих на Заході праць “Божевілля і культура: історія божевілля в епоху класицизму” (1961 p.), “Народження клініки” (1963 p.), “Слова і речі” (1966
На його думку, письменник не виражає себе у творі. Розвиваючи ідеї Ролана Барта (1915-1980 pp.), &;#924;. Фуко в праці “Що таке автор?” трактує письменника як мертву особистість: для нього автор – це “що”, а не “хто”. Автора вбиває власний твір, в якому розчиняється письменницька індивідуальність. Сучасний англійський письменник Джон Фаулз вкладає в уста свого героя з “Мантиси” такі слова: “Роль автора чисто випадкова, він – посередник, його статус має не більше значення,
Автор – це своєрідна функція, а не творець. У пошуках фундаментальних структур мислення М. Фуко прийшов до розуміння поняття Дискурс, яке він вважав системою висловлювань, обсягу того, що за будь-якої доби може стати зрозумілим, а отже сказаним. Дискурс – вертикаль, навколо осі якої обертаються різні культурні коди, скупчення цих кодів з окремих висловлювань і є дискурсом.
Суб’єкт висловлювання не дорівнює поняттю Автор.
Погляди М. Фуко суттєво вплинули на розвиток пост-структуралізму передусім у Франції та США. Французький постструктуралізм виходить з ідеї декомпозиції тексту, тобто розкладу його на складові елементи, з яких він “витканий”.
Деконструктивізм. Цей напрям літературознавства виник у Франції наприкінці 1960-х років і є реакцією на новітні філософські та філологічні доктрини, перш за все такі, як феноменологія Гуссерля, лінгвістична теорія де Соссюра, дослідження структуралістів і психоаналітиків. Найвидатнішим представником деконструктивізму є Жак Дерріда (нар. 1930 p.), автор відомих праць “Про граматологію” (1967 p.), “Письмо і різниця” (1967 p.), “Розсіювання” (1972 p.), “Маргінеси філософії” (1972 p.), “Поштова картка: від Сократа до Фройда” (1980 p.), “Психея: відкриття іншого” (1987 р.), “Жак Дерріда” (1991 p.). Головним у його концепції є децентрування структури, тобто вчення про відсутність центру.
Будь-який текст, у тому числі й художній, можна не лише написати, а й конструювати й деконструювати, складати й розкладати, дописувати й переписувати, розписувати й описувати. Твердячи, що поза текстом нічого не існує, Ж. Дерріда обстоює ідею тексту, цілком позбавленого контексту.
Погляди французького вченого значною мірою вплинули на розвиток деконструктивізму в США, де утворилася Йєльська школа (П. де Ман, Дж. Міллер, Б. Джонсон). У Франції ідеї Ж. Дерріди поділяли М. Фуко, Р. Барт.
Ці ідеї дали поштовх для розвитку таких новітніх напрямів літературознавства, як Фемінізм (С. де Бовуар, Л. Іригірей, Г. Сіксу, К. Міллет, Е. Шовалтер) та Постколоніалізм (Е. Саїд, Г. Співак, Г. Бгабга).
Деякі вчені вважають, що час деконструктивізму минув: він зійшов зі сцени, поступившись місцем рецептивній естетиці.
Фемінізм. Сучасна феміністична критика розвивається двома потоками: один з них зародився у Франції (Ю. Крі-стева, Л. Іригірей, Г. Сіксу, Ш. Готьє), інший – у Сполучених Штатах Америки (В. Вульф, К. Міллет). Фундатор французької феміністичної теорії та критики – Юлія Крістева (нар.
1941 p.), учениця Р. Варта, автор низки фундаментальних праць, таких як “Есе із семіотики” (1971 р.), “Про китайських жінок” (1974 p.), “Влада страху: есе про приниження” (1980 p.), “Спочатку була любов: психоаналіз і віра” (1987 p.), “Чужинці щодо себе” (1988 р.). На формування літературознавчих поглядів Ю. Крістевої значний вплив мали ідеї відомих літературознавців радянської доби М. Ба-хтіна та Ю. Лотмана, а також Ж. Лякана, Ж. Дерріди та інших французьких мислителів XX століття.
У збірнику есе “Полігон” (1977 р.) дослідниця вперше порушує проблему “жіночої ідентичності”, пробує простежити в історичному аспекті систему оцінювання категорії “жіночності”. В інших працях Ю. Крістева детально розглядає процес приниження жінки в суспільстві. Переосмислює міфічні уявлення про любов, порівнює психоаналітичне й релігійне розуміння цієї категорії; аналізує образ “чужинця” у філософії та літературі, проблему неподібності як органічного елементу структури людської особистості. В есе “Stabat Mater” (1974 р.) Ю. Крістева писала: “Якщо говоримо про жінку і не можемо сказати, ким вона є.., то чи не інакше буде і з матір’ю, оскільки материнство – це тільки функція “другої статі”, якій чітко можна приписати існування?
Але тут ми знов наштовхуємося на парадокс. По-перше, ми живемо в цивілізації, в якій освячене (релігійне чи світське) уявлення про жіночність поглинає материнство. Однак коли приглянутися ближче, то це материнство виявиться фантазією втраченої території, яку виношують дорослі, чоловіки чи жінки; і щобільше, воно менше викликає ідеалізований архаїчний образ матері, ніж ідеалізацію стосунків, які пов’язують нас із нею, ідеалізацію, яку не можна злокалізувати, – ідеалізацію первинного нарцисизму. Тепер, коли фемінізм домагається нового трактування жіночності, тобто ідентифікації материнства із цим ідеалізованим непорозумінням, і відкидає цей образ та надуживання ним, він обминає правдивий досвід, який ця фантазія приховує. І який результат?
Деякі авангардні феміністичні групи заперечують і відкидають материнство. Або схвалення – свідоме чи ні – традиційних уявлень про нього багатьма чоловіками і жінками”.
Ж. Лякан у праці “Жіноча сексуальність” (1982 p.) порушив проблеми душі й бажання жінки.
На американський фемінізм значною мірою вплинула праця Сімони де Бовуар (1908-1986 pp.) “Друга стать”, в якій француженка розуміє стать не в біологічному, а в культурному плані, зосереджуючись на фундаментальних відмінностях жінки від чоловіка. Ідеї С. де Бовуар знайшли продовження й розвиток у книзі К. Міллет “Сексуальна політика” (1969 p.). Американка розрізняє поняття “стать” і “рід”. Перше з них є суто біологічним, а друге – психологічним.
Фемінізм заперечує фалоцентризм в усіх сферах людської діяльності, зосереджуючись на своєрідності і функціях роду в написанні й інтерпретації літературних текстів.
Постколоніальна критика. Цей напрям сучасного літературознавства виник у англомовному світі наприкінці 70-х років на базі інтеграції кращих досягнень деконструктивізму, психоаналізу, марксизму, нового історизму, фемінізму з урахуванням історичних і культурологічних моделей країн, що звільнилися від колоніального ярма. Вирішальну роль у створенні теорії постколоніаль-ної критики відіграла праця американця Едварда Саїда (1935 p.). Орієнталізм як наука виник на Заході й визначив для нього коло знань про Схід. Сходознавство народилося в умовах панування Заходу над Сходом.
Саїд започаткував цілий напрям досліджень, що деконструюють тексти колишніх метрополій, вказуючи на їх залежність від інтересів правлячих кіл світових лідерів. Марксистське крило постколоніалізму розглядає постколоніальність у літературі як спробу протистояти міжнародному капіталу.
У 90-х роках вивчення постколоніальної літературної теорії стало обов’язковим у багатьох англомовних навчальних закладах. Характерною особливістю постколоніальних студій є той факт, що переважно вони написані англійською чи французькою мовою, вихідцями з колишніх колоній, до того ж більшість з них не знає своїх автохтонних мов. Це дало підставу Марку Павлишину зіронізувати, що “авторитетний метадискурс про “третій світ” далі виходить із “першого світу”, а постколоніальні студії залишаються ще однією наукою Заходу про себе”.
Сьогодні спостерігаються прагнення зв’язати пост-колоніальну критику з українською літературою на руїнах колишнього Радянського Союзу, однак на Заході колишній Радянський Союз, Китайська Народна Республіка, Японія практично випадають із цього напряму. Захід обмежується метрополіями та їх колишніми володіннями в Азії, Африці та Латинській Америці.
Постмодернізм. Цей напрям виник на Заході у другій половині XX століття. На думку Карена Степаняна, це – “один із провідних (якщо не головний) напрям у світовій літературі та культурі останньої третини XX століття, що відтворив важливий етап релігійного, філософського й естетичного розвитку людської думки, давши чимало блискучих імен і творів”. Сам термін “постмодернізм” уперше почали вживати у США наприкінці 50-х років щодо “нової поезії”.
Пізніше його стали застосовувати, характеризуючи творчість представників школи “чорного гумору” (К. Кізі, К. Воннегута, У. Берроуза, Д. Геллера), яких називали іроністами історії, оскільки в їхньому доробку, як зазначає Т. Денисова, “світ і людина втратили зміст, залишилась лише какофонія сміху, фантасмагорія, чудернацька суміш трагічного й комічного, якась буфонада, фарс”.
Естетичні засади постмодернізму обгрунтували Л. Фід-лер, І. Гассан, С. Зонтаг. Вони вважають, що основна ідея напряму полягає в спробі уникнути розриву між високим і низьким мистецтвом, оскільки розрив є останнім пережитком класової структури індустріального суспільства, що несе в собі поділ літератури на елітарну й літературу для маси.
Світ в уяві постмодерністів постає як щось аморфне, розпливчасте, до кінця не визначене, а отже, незрозуміле й ірреальне. Автор, однак, і не повинен шукати сенс людського буття, він мусить його створювати, а для цього можуть згодитися вже написані раніше твори інших письменників. Автор має занурити читача в написане іншими, переосмисливши цитати, фрагменти, уривки, фабули з їхніх романів, повістей чи драм.
На думку Т. Кравченко, робиться це для того, щоб він зрозумів “всю безпідставність претензій на оригінальність індивідуальної творчості” будь-якого письменника.
В інтерпретації Фредріка Джеймсона (нар. 1934 p.), автора книг “Марксизм та форма” (1971 p.), “В’язниця мови” (1982 p.), “Постмодернізм чи культурна логіка пізнього капіталізму” (1993 p.), постмодернізм допомагає людині зрозуміти історію, але лише в текстуальній формі; розповідність художнього тексту потребує його інтерпретації, яка може відбутися шляхом заглиблення в історичний контекст твору, існуючий суспільний устрій і загальний горизонт людської історії.
І. Гассан окреслює постмодернізм як суму різноманітних рис, притаманних людству, таких як урбанізм, технологізм, “дегуманізація”, примітивізм, еротизм, експеримента-лізм. Постмодерністська література не руйнує буття, а лише висловлює іронію з приводу модерністської її інтерпретації. Основним предметом зображення у творах письменників цього напряму часто стає сам літературний процес. Текст пишеться заради тексту, при цьому форма починає домінувати над змістом.
Триває деканонізація усталених літературних традицій. Письменник свідомо виходить за межі існуючих жанрів, поєднуючи у творі часом важкопоєднувані естетичні принципи.
Іншої думки про постмодернізм відомий український письменник Юрій Андрухович, його самого часто вважають постмодерністом. Він назвав цей напрям однією “з інтелектуальних фікцій нашого часу”.
В основі західного постмодернізму лежить ідея загибелі сучасної світової культури.
За рубежем теоретичними проблемами постмодернізму займаються Жан-Франсуа Ліотард, Чарс Дженкс, Мі-шель Беналуз, Іван Фізер. Російський постмодернізм став предметом дослідження М. Липовецького “Русский постмодернизм: Очерки исторической поэтики” (Єкатеринбург, 1997). В українському літературознавстві подібних досліджень досі майже немає. Певний прогрес у цьому напрямку пов’язаний з дискусією, що тривала на сторінках журналу “Слово і час”, свідченням чого є публікації Т. Гундарової (1995, № 2; 1996, № 6; 1997, № 4), Т. Денисової (1995, № 2), а також “круглий стіл”, матеріали якого надруковані в третьому номері за 1999 рік.
Серед українських учених сформувалася думка, що “постмодернізм не є кінцевим продуктом людської свідомості, а лише певним етапом у процесі історії людського духу”.
Мультикультуралізм. Даний напрям літературознавства з’явився у США наприкінці XX століття. Теоретично він досі осмислений недостатньо, хоча має багату літературну практику. Як свідчать Т. Денисова та Г. Сиваченко, “неординарна багатоскладова американська нація природно реалізувала хистку невизначеність постмодернізму через більш заземлений мультикультуралізм, який саме “озвучив” тисячі різноманітних, неповторних живих американських голосів представників різних расових, етнічних, джендерних, локальних та інших конкретних струменів”.
Мультикультуралізм має свою базу в літературі різних етносів, що населяють Америку (афроамериканці, індіанці, чіканос – латиноамериканці, українці, євреї, вихідці з інших регіонів світу).
Наявність різних напрямів, течій, шкіл для багатонаціональної держави, якою є СІЛА, – здавна норма, “феномен мультикультуралізму, – зазначають українські науковці, – виявив структуротворчі функції плюралізму, що був притаманний американській літературі від її початків і, безперечно, мав певний вплив на формування націй та національної самосвідомості, але більше відчувався, ніж був видимим. Тепер же він став її, сказати б, “тілом”. Усе це багатство і розмаїття; вся поліглосія поєднується з ідеєю індивідуалізму як провідного концепту американської ментальності та літератури”.
Рецептивна естетика. Даний напрям літературознавства заснували німецькі вчені з Констанського університету Роберт Яусс (нар. 1921 р.) – автор праць “Історія літератури як провокація для літературознавця” (1970 p.), “Маленька апологія для естетичного досвіду” (1972 p.), “Естетичний досвід і літературна герменевтика” (1977 p.), Вольфганг hep (нар. 1926 p.) – автор праць “Імпліцит-ний читач: зразки комунікації у прозі від Буньяна до Бек-кета” (1972 р.), “Акт читання: теорія естетичної відповіді” (1976 р.), “Лоуренс Стерн: Трістан Шенді” (1988 р.) – та американці Дж.
Куллер, Е. Герш, С. Фіш. Обидва варіанти рецептивної естетики стали популярними ще в 70-ті роки. Це не естетика творчості, а естетика сприйняття.
Об’єктивна цінність культури (і літератури) минулого не являє для неї інтересу. Рецептивна естетика повністю зосереджена на сучасній людині. Все, що було раніше, має значення лише остільки, оскільки на нього звернена свідомість нашого сучасника.
Рецептивна естетика надає читачеві всі можливості для творення власного тексту з даного. Адже літературний твір – це лише подразнювач, що збуджує, викликає до життя ціле море думок, емоцій, уявлень читача, пов’язаних з його власним, а не письменницьким, досвідом. В уяві читача з’являються ідеї, поняття, які первісно не були закладені автором, і, навпаки, чимало з того, що хотів би вкласти автор у свідомість читача, лишається поза увагою.
Двох схожих думок про твір, згідно з теорією рецептивної естетики, бути не може, адже саме читання вносить суб’єктивний момент.
Рецептивна естетика заперечує поширену думку про те, що в художньому творі відображена певна конкретна реальність минулого. На думку Р. Яусса, текст твору не може бути ні дзеркалом, ні копією навколишньої дійсності. Він, швидше, має віртуальний сенс, тобто специфічне, притаманне тільки для даного твору значення (цілком відмінне від наукового). Це значення містить у собі щось раптове, часом провокаційне. В. Ізер вважав, що високохудожній твір має в собі стратегію заперечення, яка виявляє себе в різних формах, наприклад у запереченні персонажем певних усталених норм людської моралі.
Це дає авторові можливість розкрити принципову недосконалість, незавершеність і навіть непередбачуваність людської особистості.
Related posts:
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XІX – початку XX століття Модерністські напрями і течії в літературі кінця XІX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XІX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів призвели до виникнення різних течій у мистецтві, які […]...
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XIX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів призвели до виникнення різних течій у мистецтві, які […]...
- ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ XVI-XIX СТОЛІТЬ З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напрямів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили не лише літературну сферу, а й поширилися на інші види мистецтва. Так, барокко – це музика А. Вівальді, Г. Генделя та Й. С. Баха. Класицизм – архітектурний ансамбль Версаля та […]...
- ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗАРУБІЖНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ XIX століття виявилося надзвичайно плідним для розвитку європейської теорії літератури. У цей час інтенсивно розвиваються міжнаціональні зв’язки, поширюється культурний обмін, формується кілька наукових напрямів і шкіл, діяльність яких знаходить своїх прихильників і впродовж XX століття. Міфологічна школа. Фундаторами її були німецькі фольклористи Якоб Грімм (1785-1863 pp.) і Вільгельм Ірімм (1786-1859 pp.). Найповніше вчення німецьких філологів […]...
- Новітні експедиції й відкриття Серед сучасних нам учених-першовідкривачів і мандрівників навряд чи можна назвати людей, імена яких були б більше відомі мільйонам читачів, ніж імена Тура Хейердала й Жака-Верба Кусто. Це пояснюється і їх особистими людськими якостями, і особливим талантом доступно, захоплююче й щиро довести до широкого читача й глядача сутність своїх наукових ідей і хід своїх сміливих експедицій […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Літературні течії ХХ ст Літературні течії ХХ ст. Імпресіонізм – (від франц. – враження) – течія модернізму, яка визначається ушляхетнення, мінливих миттєвих відчуттівта переживань. Сформувався у Франції у кінці ХІХ ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне “Імпресія. Схід сонця” 1873) Представниками були К. Моне, О. Ренуар, Е. Деча. Основними завданнями вважали витончено передати свої миттєві […]...
- РЕФОРМАЦІЙНІ ТЕЧІЇ РЕФОРМАЦІЙНІ ТЕЧІЇ. Приходили до нас кількома шляхами: з Чехії (вчення братів – чехів), із Швейцарії (кальвінізм), з Німеччини (лютеранство), з Голландії (анабаптизм), з Італії через Польщу (антитринітарії, чи соціани), а також з Новгородщини та Московщини (рух “зжидоватілих”, початки якого фіксує ще Києво-Печерський патерик). Лютеранство на нашій землі особливого розвитку не мало, кальвінізм загніздився нестало, зрештою, […]...
- Біографічний метод у літературознавстві Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios – життя, grаpho – пишу, metodos – шлях пізнання) – спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б. м. у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш. Сент-Бевом у праці “Літературно-критичні портрети” (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть […]...
- Художні напрями доби Просвітництва ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО § 1. ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ЛІТЕРАТУРНА ЕПОХА Художні напрями доби Просвітництва Як ідейний рух Просвітництво в художній творчості представлене різними напрямами. На зміну бароко в мистецтві XVIII ст. прийшов стиль рококо, з його вишуканістю форми, дотепною і примхливою грою словом. Поети цього напряму славили життя як свято миттєвих життєвих радощів. Для багатьох […]...
- ЛІТЕРАТУРА XX СТ. Літературні течії XX століття ЛІТЕРАТУРА XX СТ. Літературні течії XX століття Імпресіонізм – (від французького – враження) – течія модернізму, яка визначається мінливими миттєвими відчуттями та переживаними. Сформувався у Франції у кінці XIX ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне “Імпресія. Схід сонця”, 1873). Представниками були К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега. Основними завданнями імпресіоністи вважали […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії Декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
- Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями Робота за таблицею “Літературний процес XX століття” Певні особливості літературного процесу розглядаються в межах таких історичних відрізків: Початок XXСт. (до 1917 року) Ці хронологічні межі визначаються не тільки перебігом революції 1905-1917 рр., а й відходом із життя І. Франка (1916 р.) та М. Коцюбинського й Лесі Українки (обоє померли в 1913 р.). Формування після 1905 […]...
- У яких значеннях у сучасному літературознавстві вживається термін “стиль”? Словом stulos давні греки називали загострену паличку, якою писали на воскових дощечках, пізніше – почерк того, хто пише, згодом – склад, саму манеру письма. В сучасному літературознавстві стиль – це засоби художньої виразності письменника в цілому, особливості тематики його творів, сюжетів, мови. Розрізняють стилі епохи (наприклад, стиль бароко, класицизму), напрямів і шкіл, а також стиль […]...
- Межа ХІХ-ХХ століття: основні тенденції та напрями розвитку літератури На межі ХІХ-ХХ століть передусім інтелектуальні верстви перевинають своєрідну світоглядну кризу, епоха сповнена якогось “порогу”, за яким – вселенські катастрофи й катаклізми. Це настрій – настрій декадансу, занепаду, неприйняття життя, смуток тощо. Декаданс це літературний напрям або течія. Не можна ставити його в однії ряд, скажімо, з реалізмом або символізмом, адже декадентські ноти можуть буги […]...
- Течії в ісламі Найбільш ранній і найбільший розкол був викликаний появою шиїзму (“шия” у перекладі з араб. – партія, секта). Шиїтський рух породжений невдоволенням персів до арабів-завойовників, тобто це було свого роду першим проявом анти-арабського руху в Ірані. У шиїзмі вірять, що законними спадкоємцями пророка Мухаммеда – імамами – можуть стати тільки його кревні нащадки, а “обрані” громадою […]...
- Концепція “смерті автора” Ролана Барта в літературознавстві Теорія літератури рясніє моментами дискусійними. Багато думок і концепцій вчених між собою рішуче розходяться, подеколи виявляючись несумісними. “Різнобій думок, позицій, точок зору учених закономірний і, мабуть, не може бути усунений в принципі, бо розуміння суті літературної творчості багато в чому залежить від тієї культурно-історичної ситуації, в якій воно виникло і отримало обгрунтування, і, звичайно ж, […]...
- Напрями та жанри в літературі середньовіччя ! РЕФЕРАТ На тему: Напрями та жанри в літературі середньовіччя Література середніх віків мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від німецького – бродячі люди), які вперше з’явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумною, бешкетною, а отже дуже далекою від аскетичних ідеалів середньовіччя – вони оспівували безтурботні веселощі, […]...
- Які літературні течії набули свого розвитку в XX ст.? Література XX ст. вражає своїм розмаїттям. Наприкінці XІX ст., розчаровуючись у тимчасових ідеалах та засобах їх художнього втілення в літературних творах, письменники майже повністю відмовляються від творчого методу, що дістав назву критичного реалізму. До початку XX ст. критичний реалізм вичерпав свої можливості і занепав. Розчарування письменників у цьому творчому методі зумовило появу натуралізму та неоромантизму, […]...
- Нові течії та тенденції в поезії австрійського поета Р. М. Рільке І. Перші кроки. (Повне імЧі австрійського поета Райнера Марія Рільке – Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке. Він народився 4 грудня 1875 року у Празі у родині службовця залізниці, колишнього військового у відставці Йо – зефа Рільке та його дружини, дочки імператорського радника, Софії, яка мала літературні нахили і навіть 1899 року видала хроніку […]...
- Визначте особливості романтизму як художнього напряму, його витоки та естетичні принципи. Специфіка романтичного світосприйняття. Основні течії в романтизмі Визначте особливості романтизму як художнього напряму, його витоки та естетичні принципи. Специфіка романтичного світосприйняття. Основні течії в романтизмі. Романтизм (фр. romantisme) – ідейний і художній рух у європейській і американській культурі кінця XVIII – першої половини XIX ст.. Романтизм виявив себе у всіх видах мистецтва, у філософії і гуманітарних науках. Романтизм виникло як протиставлення раціоналізму […]...
- Постмодернізм XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ Постмодернізм Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, який в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних. Вперше термін “постмодернізм” згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца “Криза європейської культури” (1914), але поширився він […]...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, Дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
- Відповіді до теми: “Постмодернізм у літературі другої половини XX століття” 1. Що таке постмодернізм? Постмодернізм (від англійського ровітосіегпіят) – буквально: те, що відбу вається після модернізму. До культурологічного вжитку слово вніс англійський історик культури Арнольд Тойнбі, який дав періодизацію явища. Цей напрям у мистецтві є наслідком доби розпаду цілісного погляду на світ, доби руйнування звичних систем, розчарування. 2. Назвіть ознаки постмодернізму. Домінанта постмодернізму диктується пріоритетом […]...
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – образ. Образ як елемент […]...
- Постмодернізм в українській літературі Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця ХІХ-ХХ ст. умовно поділяють на два етапи: епоха модернізму: кінець XIX – перша половина й середина XX сг.; епоха постмодернізму: 80-90 роки XX ст. – поч. XXI ст. Постмодернізм (лат. post – за, після, далі; франц. modeme – сучасний, новітній) як літературна […]...
- Твір на тему: “Модернізм як літературний напрям” Кожний літературний напрям цікавий по-своєму і гідний самого ретельного і уважного розгляду. Одним з досить цікавих і гідних є напрям модернізму, саме він і буде розглянутий в даному творі. Даний напрямок у всій культурі зайняв досить тривалий історичний відрізок і розтягнулося з кінця 19-го і до початку 20-го століття. Одним з найбільш яскравих творчих проявів […]...
- Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Літературний напрям (як зазначено у словнику) – це творча єдність групи письменників певного історичного періоду, їх об’єднує світогляд, ідеї та художня манера. Митці одного напрямку розв’язують спільні завдання, розробляють спільні теми в літературі. Поруч з терміном “літературний напрям” часто використовують синонім “літературна течія”, хоча […]...
- Постмодернізм як специфічне соціокультурне явище Постмодернізм як специфічне соціокультурне явище, що значною мірою визначило загальний стан у сфері духовності останньої чверті XX століття, приніс із собою новий спосіб світовідчуття. Серед домінантних рис постмодерністської парадигми визначають аксіологічний плюралізм, багатовимірність, кліпово-контекстуальні та асоціативно-пародійні закони, змішання різних літературних традицій, норм, пресинг різних дискурсів, а також обов’язковий культ невизначеності, неясності, пропусків, помилок та мовних […]...
- Що таке постмодернізм Постмодернізм – це більше, ніж художній стиль; не філософський напрямок або навіть стиль мислення, ставлення до життя. Епоха постмодернізму, як і модернізму, припадає на злам століть. У цей час переважають передчуття краху цінностей, кінця світу, катастрофічних змін. Постмодернізм повен настрою приреченості на небуття. Усі цінності відносні; немає нічого остаточного й абсолютного. Постмодерністи сумніваються в усьому […]...
- Класицизм веймарський Класицизм веймарський – напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80-90-х XVIII ст. Представлений творчістю Й.-В. Гете, Ф. Шіллера, теоретичними працями Й. Вінкельмана, В. Гумбольдта. К. в., що прийшов на зміну періоду “Бурі і натиску”, руссоїстському культу чуттєвості, орієнтувався на антику як ідеал духовної та фізичної досконалості. Водночас К. в. не обтяжувався жорсткими естетичними нормативами,” […]...
- Концепції постмодернізму закордонній літературі другої половини ХХ століття Як визначення сучасного етапу в розвитку філософії, мистецтва й науки використається термін “постмодернізм”, що поєднує все різноманіття проявів культурної діяльності людини, що живе в другій половині ХХ століття. Уже кілька десятиліть ведуться бурхливі дискусії про цей феномен. І хоча деякі вчені затверджують, що постмодернізм закінчився, і ми живемо в новій культурній епосі, постмодернізм залишається відносно […]...
- Сутність поняття “бароко” – БАРОКО ЯК ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ § 2. БАРОКО ЯК ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ Ми осягаємо істину не лише розумом, а и серцем. Саме серцем ми пізнаємо перші принципи, І марно розум, не маючи в них опори, силкується їх спростувати. Б. Паскаль Людині XVII ст. відкрилася сила власного розуму, її внутрішніх можливостей. Вона намагалася проникнути […]...
- Озерна школа “Озерна школа” англійських поетів-романтиків – напрям в англійській поезії на межі XVIII-XIX ст.., представники якого (У. Вордсворт, С.-Т. Колрідж, Р. Сауті) мешкали в Озерному краї, спромоглися, заперечуючи раціоналістичний догматизм класицизму та Просвітництва, здійснити оновлення англійської лірики. Для їхньої поезії характерні мрійливість, переживання природи, любов до простої людини, Ідеалізація середньовічної минувшини. Відгомін творчих пошуків “0. ш.” […]...
- Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
- Науково-фантастична література Науково-фантастична література – напрям у художній творчості, який формується наприкінці XIX століття творами Ж – Верна і Г. Уеллса і найвищого розвитку досягає у XX ст. Відмітними рисами науково-фантастичної літератури є розгортання подій в близькому або далекому майбутньому, найчастіше в космічному просторі з: використанням апаратів і артефактів науково-технічного прогресу, подорож у часі, зустрічі з представниками […]...
- Сентименталізм Сентименталізм (від фр. sentiment – почуття, чуттєвість, чутливість) – напрям в літературі та мистецтві другої половини XVIII ст., що утверджує чуттєвість в художній творчості на противагу раціоналізму, класицизму та культу розуму епохи Просвітництва. Сентименталізм дістав свою назву за твором англійського письменника Л. Стерна “Сентиментальна подорож…” (1768). Сентиментальна література звертається до почуття, її героєм є переважно […]...
- Фоніка Фоніка (грецьк. phoneo – вимовляю, звучу) – звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному Творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні Ф. – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; у вужчому – фонічні властивості творів стильової […]...