Образ автора в романтичній поемі Джорджа Байрона “Паломництво Чайльда Гарольда”
Поема Байрона “Паломництво Чайльд Гарольда” – це ліричний щоденник поста. У ній він показав своє ставлення до життя, свої філософські погляди. Поета, з одного боку, захоплює краса, яскравість і багатоплановість людської особистості, а з іншого.- він заперечує одну за одною всі основи європейського життя, не знаходячи в них високого й вічного. Максималізм поета-романтика, його непримиренне ставлення до недосконалості, його невтомне прагнення до нових вражень, “інших світів”, де, імовірно, можна досягнути високого ідеалу, надихали
Проблеми свободи й рабства, сенсу людського життя, цивілізації та варварства, кохання й мистецтва, війни і миру, патріотизму й релігії в поемі Байрона розкрилися не лише в політичному, філософському, психологічному й естетичному планах, але також як особисте переживання.
Чайльд Гарольд – син свого часу. Уже в першій пісні поеми він втрачає інтерес до життя і стає самотнім. Світ, який широко розкинувся перед “невгамовним утікачем”
Навіть у коханні Гарольд залишається холодним і похмурим. У пісні про кохання “Інессі” він знемагає від туги й не сподівається, що його зрозуміють.
Автор поеми, хоч і поділяє з Гарольдом тугу розчарування, але усе одно окрилений життям, яке дарує подорож. Розкішна природа Лузитанії, героїчна Іспанія, морська буря і ясне небо, свобода й поетичне натхнення, свобода й визвольна війна захоплюють Байрона, його світ величний, динамічний, він надзвичайно яскравий поряд із блідими враженнями героя, який нудить світом. Поет сповнений пристрасті у ставленні до всього, наче море під час бурі, його до глибини душі хвилюють глибокі життєві протиріччя. Поет-романтик шукає справедливості у світі, який постає в поемі як можливість гармонії, яка завжли залишається недосяжною.
Чарівна природа Синтри сусідить брудному Лісабону, мужні й суворі іспанці змушені бути рабами іноземних завойовників, весела Севілья оточена кривавими картинами війни, що розпочалася заради слави тирана. Героїзм, сміливість, здатність на смертельний ризик, властиві народу Іспанії, не завойовують свободи.
Байрон, такий несхожий на свого героя, також приречений на розчарування, трагізм, самотність. Прагнення знайти рідну, вірну тобі душу не знаходить відгуку в цілому світі. Загинув друг поета, кохана далеко… Страждання сповнюють душу… Але вони морально не вбивають пОета.
Він і далі вірить у гармонію життя, у те, що ідеал все ж таки десь є і відшукати його можливо та необхідно. Свобода й любов, природа й поезія для Байрона навіть у скорботному відчаї залишаються нетлінними вічними цінностями.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)