Образ і характеристика Ольги Ларіній у романі “Євгеній Онєгін”

Ах, він любив, як у наші лета

Уже не люблять; як одна

Божевільна душа поета

Ще любити засуджена…

Те, що Ольга була предметом любові молодого поета, уже передбачає появу прекрасного світлого образа. “Він був свідок розчулений її дитячих забав”, проводив з нею кращі мінути свого життя й у суспільній свідомості вважався нареченим.

Безневинної принадності повна, В очах батьків, вона Цвіла, як конвалія потаєний, Незнаний у траві глухої Ні метеликами, ні бджолою. Здавалося б, поет захоплюється чистотою, безпосередністю й

чарівністю героїні, як захоплюються безневинною принадністю нерозкритого бутона, що обіцяє перетворитися в прекрасну яскраву квітку:

Ока, як небо, блакитні, Посмішка, локони лляні, Движенья, голос, легкий стан, Усе в Ользі… але будь-який роман Візьміть і знайдете, вірно, Її портрет: він дуже милий, Я колись сам його любив, Але набрид він мені безмірно. А. С. Пушкін намалював чудовий портрет бездоганної красуні, але все-таки не вважає її зразком досконалості, предметом авторської уваги й замилування. Що ж бентежить поета?

Які недоліки бачимо ми в цьому еталоні жіночої краси? Автор визнає, що й сам у юнацьких віршах

поклонявся подібним до героїні дівчинам, але вони набридли йому безмірно. Розгадку ми знаходимо в першій, безпосередній оцінці улюбленого героя А. С. Пушкіна Онєгіна.

Погляд цього спокушеного життям героя, не перекручений до того ж суб’єктивним сприйняттям люблячої людини, сприймає предмет обожнювання Ленского холодно й жорстко, без флеру романтичної захопленості поета: У рисах в Ольги життя немає. Точнісінько у Вандиковой Мадоне:

Кругла, червона особою вона,

Як цей дурний місяць

На цьому дурному небокраї.

Навряд чи й Онєгін об’єктивно відтворив портрет героїні, але він підкреслив істотний у його поданні недолік, що спотворював враження від бездоганної зовнішності Ольги; відсутність гармонії між прекрасною зовнішністю й бідністю внутрішнього миру, бідністю духовного життя, що висвітлює зовнішній вигляд світлом щиросердечного вогню, своєрідності особистості, болісно й невтомно шукаюче своє місце в житті. Відсутність життя в рисах Ольги – наслідок бездуховності, безконфліктності, споживчого відношення до зовнішнього миру, самовдоволення й обмеженості.

Онєгін, безумовно, зайво уїдливе й критичний, і його сприйняття образа Ольги не можна визнати об’єктивним. Ольга проста й безпосередня, кокетлива й грайлива, поверхнева й безтурботна, повна життєвої енергії й спраги насолод, поклоніння, свята. Вона сприйнятлива до похвал, як усяка жінка, тому так легко вдалося Онєгіну заволодіти її увагою на балі в Ларіних:

…моторно Онєгін з Ольгою пішов;

Веде неї, сколъзя недбало,

И наклонясь, їй шепотить ніжно

Якийсь вульгарний мадригал,

И руку тисне – і запалав

У її особі самолюбному

Рум’янець яскравіше

Безтурботно відкидає Ольга ознаки уваги Ленского, мотивуючи це обіцянкою танцювати з Онєгіним. Зрозуміло, цей не прояв жіночої хитрості й мінливості, як у припадку ревнощів уважає її наречений. Просто зовнішні ознаки уваги, як і атрибути життя взагалі, у силу її щиросердечної нерозвиненості грають для неї набагато більшу роль, чим справжні рухи душі.

Коли розлютованими, палаючими ревнощами Ленский перед дуеллю не удержався від спокуси глянути на кокетку, бажаючи вбити її несподіванкою своєї появи, вона, “подібно вітряній надії, жвава, безтурботна, весела”, по-детски невимушено поцікавилася, чому він так зненацька зник з балу.

Всі почуття в Ленском скаламутилися,

И мовчачи він повісив ніс.

Зникли ревнощі й досада

Перед цієї ясностию погляду,

Перед цією ніжною простотою,

Перед цієї резвою душею!..

И раскаявшийся у своїх дурних підозрах Ленский уже відчув себе щасливим. Але все-таки Ольга не любила його так самозабутньо, несамовито, як сам поет, так, як він уявляв собі справжнє почуття. Вона не обманювала Ленского, вона просто не здатна на глибоке, визріваюче в надрах душі почуття, а сприймає його тільки як зовнішній прояв прихильності, як гарний ритуал традиційного самовираження.

Після трагічної загибелі – через неї – Ленского Ольга недовго горювала й незабаром захопилася уланом, що “встиг її страданье любовними лестощами приспати”:

И от вуж з ним перед вівтарем

Вона соромливо під вінцем

Коштує з пониклої головою,

З вогнем у потуплених очах,

З посмішкою легкої на вустах.

В образі Ольги А. С. Пушкін втілив один з жіночих типів – гарної, чарівної жінки, грайливої, веселої, безтурботної. Кокетливість – її відмітна риса. Вона в Ольги не награна, а природна. Якщо додати до всім перерахованим вище якостей поверховість сприйняття й легкість суджень, то вийде найпоширеніший жіночий образ, досить привабливий, але недостатньо глибокий


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ і характеристика Ольги Ларіній у романі “Євгеній Онєгін”