Образ капіталіста в комедії Карпенко-Карого “Хазяїн”
В кінці XІX століття на Україні починає бурхливо розвиватися капіталізм. Він проникає і в сільську місцевість, де народжуються крупні капіталісти процес відбився і в українській літературі. У 1890 році Карпенко-Карий створює комедію “Сто тисяч”, герой якої, Терасим Калитка, мріє про сто тисяч карбованців, щоб скупити навколишні землі. Через десять років (1900 р.) драматург створює сатиричну комедію “Хазяїн”, головний герой якої – Терентій Пузир.
Він уже має все, про що міг тільки мріяти Калитка, але йому й цього мало.; Заради збагачення
І Пузир жорстоко експлуатує сепян-бідняків, завдяки чому він став мільйонером, володарем безмежних земельних просторів, На яких випасаються десятки тисяч овець і вирощується багато хліба. У його господарстві працює ціла армія постійних і строкових робітників. Його
Пузир точить зуби навіть на землі свого найближчого приятеля Золотницького, розорює селян, захоплюючи їхні убогі земельні наділи. Його управителі морять голодом робітників. Навіть рідну дочку Соню обурює скупість батька, який годує робітників таким хлібом, що й собака не вкусить.
Пузир здатний і до шахрайства, обману. Він погодився переховувати на своїх степах 12000 овець сусіднього поміщика-банкрута Михайлова. Гонитва за наживою визначає і моральні принципи Пузиря: тридцять років він носить кожуха, який “торохтить і сильно лоєм тхне”.
Це ставить його іноді в смішне становище: одного разу Пузиря не пустили до земськЬго банку, прийнявши його за старця. Але “хазяїн” не збирається шити собі новий кожух. Не кращий у нього й халат, який дружина латає щоранку. Пузир – невіглас.
Він відмовляється пожертвувати гроші на спорудження пам’ятника Котляревському, бо не знає, хто це такий. Він не бував на степах Гоголя”, для Пузиря найкращими є його власні степи. Відчуваючи владу капіталу, Пузир з презирством ставиться до тих, хто стоїть нижче нього, а бідних і за людей не вважає. Засобами гротеску, сатири драматург викриває глитайську суть психології Пузиря.
Письменник підкреслює такі деталі в зовнішності та поведінці “хазяїна”, які роблять його жалюгідним і смішним: латаний халат, старий кожух, борода, орден Святослава, трагікомічний випадок, коли Пузир погнався за гусьми і, перечепившись через вибоїну, упав і смертельно захворів.
У майстерно створених діалогах та монологах глибоко розкривається психологія хижака-експлуататора. В мові Пузиря проявляються його користолюбство, обмеженість і некультурність: “зробити дешевого робітника”, “ви ніколи не пробуйте, а просто їжте”, “Котляревський мені без надобності”, “з миру по нитці – голому сорочка”, “рівнялась свиня до коня, та шерсть не така”. Таким чином, в образі Пузиря Карпенко-Карий втілив типові риси українських глитаїв, що багатіли ціною людського поту і страждань.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)