“Образ Соні Мармеладової у романі Ф. Достоєвського “Злочин і кара”
Соня Мармеладова – героїня роману Федора Михайловича Достоєвського “Злочин і кара”. Бідність і вкрай безнадійний сімейний стан примушують цю молоду дівчину заробляти на панелі.
Читач вперше дізнається про Соню з адресованої Раскольникову розповіді колишнього титулярного радника Мармеладова – її батька. Алкоголік Семен Захарович Мармеладов живе разом з дружиною Катериною Іванівною і трьома маленькими дітьми – дружина і діти голодують, Мармеладов п’є. Соня – його дочка від першого шлюбу – живе на орендованій квартирі
Мармеладов пояснює Раскольникову, що вона зважилася піти на такий заробіток, не витримавши постійних закидів сухотної мачухи, що називала Соню дармоїдкою, яка “їсть і п’є і теплом користується”.
Насправді це лагідна і нерозділена дівчина. Всіма силами вона намагається допомогти важко хворій Катерині Іванівні, голодуючим зведеним сестрам та брату і навіть своєму недолугому батькові. Мармеладов розповідає, як він знайшов і втратив роботу, пропив новий, куплений на гроші дочки мундир, після чого ходив просити у неї “на похмілля”.
Соня ні в чому його не дорікнула:
Перший опис Софії Семенівни автор дає пізніше, в сцені сповідування розчавленого конем Мармеладова, який доживає останні хвилини: “Соня була малого зросту, років вісімнадцяти, худенька, але досить гарненька блондинка, з чудовими блакитними очима”. Дізнавшись про подію, вона вдається до батька в своєму “робочому одязі”: “наряд її був копійчаний, але оздоблений по-вуличному, під смак і правила, що склалися в своєму особливому світі, з яскравою і ганебною видатною метою”. Мармеладов вмирає у неї на руках. Але навіть після цього Соня посилає молодшу сестру Поленьку наздогнати Раскольникова, який пожертвував свої останні гроші на похорон, щоб дізнатися його ім’я та адресу.
Пізніше вона навідується до “благодійника” і запрошує його на поминки батька.
Ще один штрих до портрета Соні Мармеладової – її поведінка при пригоді на поминках. Її незаслужено звинувачують у крадіжці, і Соня навіть не намагається захиститися. Незабаром справедливість відновлено, проте сам інцидент доводить її до істерики. Автор пояснює це життєвою позицією своєї героїні: ” Соня, боязка від природи, і знала, що її легше погубити, ніж кого б то не було, а вже образити її всякий міг майже безкарно.
Але все-таки, до самої цієї хвилини, їй здавалося, що можна як-небудь уникнути біди – обережністю, лагідністю, покірністю перед всіма і кожним”.
Після скандалу на поминках Катерина Іванівна з дітьми позбавляється даху над головою – їх виганяють зі знімною квартири. Наразі всі четверо приречені на швидку загибель. Розуміючи це, Раскольников пропонує Соні сказати, як би вона вчинила, будь у неї влада заздалегідь позбавити життя Лужина, який її знечестив. Але Софія Семенівна не хоче відповідати на це питання – вона вибирає покірність долі: “Та я божого промислу знати не можу… І до чого ви питаєте, чого не можна питати?
До чого такі порожні питання? Як може статися щоб це від мого рішення залежало? І хто мене тут суддею поставив: кому жити, кому не жити?”.
Образ Соні Мармеладової необхідний автору для створення моральної противаги ідеї Родіона Раскольникова. Раскольников відчуває у Соні споріднену душу, адже вони обидва – знедолені. Однак, на відміну від ідейного вбивці, Соня – ” дочка, що мачусі злій і сухотній, дітям чужим і малолітнім себе зарадила”. У неї є чіткий моральний орієнтир – біблійна мудрість очисного страждання.
Коли Раскольников розповідає Мармеладової про свій злочин, вона жаліє його і, наголошуючи на біблійну притчу про воскресіння Лазаря, переконує покаятися у скоєному. Соня має намір розділити з Раскольниковим мінливості каторжної життя: вона вважає себе винуватою в порушенні біблійних заповідей і згодна “постраждати”, щоб очиститися.
Примітно, що каторжники, які відбували покарання разом з Раскольниковим, відчувають до нього пекучу ненависть і водночас дуже люблять відвідувати його Соню. Родіону Романовичу говорять, що “ходити з сокирою” – не панська справа; його називають безбожником і навіть хочуть убити. Соня ж, слідуючи своїм, раз і назавжди встановленим поняттям, ні на кого не дивиться зверхньо, до всіх людей вона ставиться з повагою – і каторжні відповідають їй взаємністю.
Соня Мармеладова – один з найважливіших персонажів книги. Без її життєвих ідеалів шлях Родіона Раскольникова міг завершитися тільки самогубством. Однак Федір Михайлович Достоєвський пропонує читачеві не тільки втілені в головному герої злочин і покарання.
Життя Соні веде до покаяння і очищення. Завдяки цьому ” продовженню шляху” письменнику вдалося створити цілісний, логічно завершений світ свого великого роману.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)