Образ землі в однойменній повісті О. Кобилянської (2 варіант)
“Пишу до Вас під свіжим враженням од Вашої повісті “Земля”. … Я просто зачарований Вашою повістю – все, і природа, і люди, і психологія їх – все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу”, – так захоплено відгукувався про повість “Земля” талановитий український письменник М. М. Коцюбинський. Дійсно, твір вражає майстерністю в зображенні людських взаємин, переконливістю, та й написаний був на реальних фактах – братовбивстві,
Найцікавішим і неоднозначним є в повісті образ землі. Навколо неї зав’язуються всі конфлікти, із нею пов’язані всі переживання героїв, через ставлення до неї характеризуються персонажі. Образ землі згадується у творі більше двохсот разів. Уперше письменниця згадує землю, аби охарактеризувати становище селян: не дітей парували в шлюбі, а землю; непоказний може бути хлопець, та гарний, бо в нього є земля, незадовжене поле.
А це для селянина головне. Будеш ти навіть найкрасивішим на все село, але не буде в тебе шматочка землі, то доля твоя весь вік у наймах ходити. Це добре
Земля впливає на взаємовідносини між людьми, на стосунки в родині. їй, годувальниці, віддає селянин усю силу і снагу.
У поважного газди Івоніки Федорчука двоє синів. Молодший син Сава не любить землі. Тривожиться Івоніка, що земля, здобута потом і кров’ю, може потрапити в неробочі руки. Вони ж бо з дружиною Марією весь вік гірко працювали на неї.
Тішиться батько зі старшого сина Михайла, який і любить землю, і без праці на ній не уявляє собі життя. Михайло зрісся із землею, вона для нього – весь світ, якого хлопця позбавляють, забираючи до війська: “… Коли настане весна – за три місяці вона вже настане – буде земля його надармо вижидати.
Розстелиться чорна й широка, як море, голубе небо буде сміятися… “.
Мріють батьки, що Сава візьметься за ум, “стане інший, звернеться до землі назад, і вона його вилічить… “. Та для нього земля – лише засіб поєднатися з дочкою злодійкуватого Григорія Рахірою, адже дівчина знає: без землі вони не проживуть довго. Вона його й підштовхує до думки здобути землю будь-якою ціною.
Стається страшний злочин: “За землю підняв Сава руку на свого брата, лиш за землю!.. Як одинак надіявся колись дістати всю землю”.
І от та земля, яка для Івоніки гарною була, “у своїх барвах жива й свіжа, шкода лиш, що не говорила”, земля, яку “знав… в кожній порі року і в різних… настроях, мов себе самого”, тепер вимагала жертви. Гірко усвідомлює батько, що не земля для них, а вони для землі раби, і вириваються з його грудей прокльони: “Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї!.. Дурень був ти на ній, дурень…
Наймитом був ти, наймитом.. . Доста ми дурні твої… “. Відтоді старий перемінився, прибитий страшним горем, і відвернувся від землі.
Зазнали батьки поразки: не дала їм та згорьована земля щастя, не одержав її й Сава. Свій найкращий лан відписує Івоніка сину
Анни, щоб той міг піти вчитися і не був прив’язаний на все життя до землі. Та й сама Анна, яка втратила через землю найдорожчу людину – Михайла, відчуває потребу відірвати свого сина від землі: “З нього будуть люди, як покине землю… “.
Образ землі виявляється головним у творі. Висвітлюючи його, письменниця показує, як змінюється ставлення селян до землі: поволі вони починають усвідомлювати, що і без землі можна прожити і не завжди вона принесе добробут та злагоду. Земля на зламі XIX-XX століть стала мірилом людяності і чесності.
Чи не це ми бачимо і зараз?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)