Образи селян у поемі “Кому на Русі жити добре”
В поемі “Кому на Руси жить хорошо” М. О. Некрасов показує життя російського селянства в пореформеній Росії, їх тяжке становище. Головною проблемою цього твору є пошук відповіді на питання, “кому живеться весело, привільно на Русі”, хто гідний і не гідний щастя? Автор вводить в поему образ сімох селян-мандрівників, які подорожують по країні в пошуках щасливців. Це груповий портрет, тому в образі сімох “тимчасовозобов’язаних” даються лише загальні риси, характерні для російського селянина: бідність, допитливість, невибагливість.
Селянам-правдошукача притаманне почуття власної гідності. Вони глибоко впевнені в тому, що трудовий народ краще, вище, розумніше поміщика. Автор показує ненависть селян до тих, хто живе за їх рахунок. Некрасов також підкреслює любов народу до праці, його прагнення допомогти іншим людям.
Дізнавшись, що у Мотрони Тимофіївни гине врожай, мужики без коливань пропонують їй допомогу; вони також допомагають у косовиці селянам безграмотною губернії.
Подорожуючи
Образи Якима Нагого, Єрмілов Гиріна, Савелія, Мотрони Тимофіївни поєднують в собі як загальні, типові риси селянства, як, наприклад, ненависть до всіх “пайовикам”, що тягнеться з них життєві сили, так і індивідуальні риси.
Яким Нагого, що втілює масу біднішого селянства, “до смерті працює”, але живе бідняком, як і більшість селян села Босов. Його портрет свідчить про постійне важкій праці:
І сам на землю-матінку
Схожий він: шия бура,
Як пласт, сохою відрізаний,
Кирпичне обличчя…
Яким розуміє, що селянство – велика сила; він гордий своєю приналежністю до нього. Він знає, в чому сила і слабкість “селянської душі”:
Душа, що хмара чорна –
Гнівно, грізна – і треба б
Громом гриміти оттудова…
А все вином кінчається…
Яким спростовує думку про те, що селянин бідний від того, що п’є. Він розкриває справжню причину такого стану – необхідність працювати на “пайовиків”. Доля Якима типова для селян пореформеної Русі: він “жива колись у Пітері”, але, програвши тяжбу з купцем, потрапив до в’язниці, звідки повернувся, “як ліпочка обдертий” та “за соху взявся”.
Інший образ російського селянина – це Ерміла Гірін. Автор наділяє його непідкупною чесністю і природним розумом. Селяни поважають його за те, що він
У сім років мирської копієчки
Під ніготь не тримає,
У сім років не торкнув правого,
Не дав винного,
Душею не покривив…
Пішовши проти “світу”, поступившись суспільними інтересами заради особистих, – віддавши в солдати замість свого брата сусідського хлопця, – Ерміла мучиться докорами сумління і доходить до думки про самогубство. Проте він не вішається, а йде каятися до народу.
Важливий епізод з покупкою млина. Некрасов показує солідарність селянства. Вони довіряють Єрмілов, і той виступає на боці селян під час бунту.
Важлива також думка автора про те, що російські селяни – це богатирі. З цією метою вводиться образ Савелія, богатиря святорусской. Незважаючи на нестерпно важке життя, герой не втратив кращих своїх якостей.
Він з щирою любов’ю ставиться до Мотрону Тимофіївні, глибоко переживає смерть Демушкі. Про себе ж він каже: “таврований, та не раб!”. Савелій виступає в ролі народного філософа. Він розмірковує над тим, чи повинен народ терпіти і далі свою безправність, пригнічений стан.
Савелій приходить до висновку: краще “недотерпеть”, ніж “перетерпіти”, і він закликає до протесту.
Поєднання в Савелій щирість, доброти, простоти, співчуття до пригноблених і ненависті до гнобителів робить цей образ життєвим і типовим.
Особливе місце в поемі, як і у всій творчості Некрасова, займає показ “жіночої долі”. У поемі автор розкриває її на прикладі образу Мотрони Тимофіївни. Це сильна і стійка жінка, яка бореться за свою свободу і своє жіноче щастя.
Але, незважаючи на всі зусилля, героїня говорить: “Не справа між бабами щасливу шукати”.
Доля Мотрони Тимофіївни типова для російської жінки: після заміжжя вона потрапила з “дівочої песть до пекла”, на неї одне за іншим посипалися нещастя… Нарешті, Матрона Тимофіївна так само, як і мужики, змушена надриватися на роботі, щоб прогодувати свою сім’ю.
Мова Мотрони Тимофіївни наповнена піснями, які зливаються з її душевним болем. Некрасов показав, що пісня – душа народу, що вона необхідна йому як спосіб і можливість вилити своє горе, поділитися ним з іншими.
В образі Мотрони Тимофіївни також присутні риси богатирського характеру російського селянства.
У поемі “Кому на Руси жить хорошо” автор показав, як кріпосне право морально калічить людей. Він проводить перед нами низку дворових людей, слуг, холопів, які за багато років плазування перед паном повністю втратили своє власне “я” і людську гідність. Це і Яків вірний, що помсти панові тим, що вбиває себе на його очах, і Іпатій, холоп князів качатини, і Клим-Деякі селяни стають навіть гнобителями, отримуючи незначний владу від поміщика.
Селяни ненавидять цих рабів-холопів ще більше, ніж поміщиків, вони зневажають їх.
Таким чином, Некрасов показав розшарування в середовищі селянства, пов’язане з проведенням реформи 1861 року.
У поемі також відзначена така риса російського селянства, як релігійність. Це спосіб піти від дійсності. Бог – вищий суддя, у якого селяни шукають захисту і справедливості.
Віра в Бога – це надія на краще життя.
Отже, М. О. Некрасов у поемі “Кому на Руси жить хорошо” відтворив життя селянства в пореформеній Росії, розкрив типові риси характерів російських селян, показавши, що це – сила, з якою треба рахуватися, яка поступово починає усвідомлювати свої права.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)