Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?

Глибоко зворушила мене народна балада “Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси”.

Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекруха і невістка.

Дівчина щиро і чесно “навік полюбила молодого хлопця”. Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку.

Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та “до сходу сонця тополею стала”.

Але злодійка не зупинилася на тому – воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: “Не рубай, коханий, бо я – твоя мила”. А зворушливий рядок “На моєму листі спить твоя дитина” підтверджує, що занапащене було не одне життя.

Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?