Олександр Пушкін Вірші в перекладі Василя Мисика

Олександр Пушкін Вірші в перекладі Василя Мисика Перекладач: Василь Мисик Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990 Зимовий вечір Буря млою небо криє,

Біле крутячи гноття; То, як звір, вона завиє, То заплаче, як дитя.

То над дахом почорнілим Куликами зашумить, То мандрівником спізнілим У віконця задзвенить. Хатка в нас мала й похила,

Завжди темна та сумна.- Що ж це ти, бабусю мила, Не озвешся край вікна? Чи це буря навіжена

Зойком злим тебе в’ялить, Чи під шепіт веретена Ти дрімаєш мимохіть?

Вип’єм, дружко невеселих,

Бідних юних літ моїх, Вип’єм з горя; де ж це келих?

Може б, сум у серці стих. Заспівай же, як синиця У морських краях жила, Як дівчина до криниці

Вранці вулицею йшла. Буря млою небо криє, Біле крутячи гноття;

То, як звір, вона завиє, То заплаче, як дитя. Вип’єм, дружко невеселих, Бідних юних літ моїх,

Вип’єм з горя; де ж це келих? Може б, сум у серці стих. Жив на світі лицар бідний,

Завжди простий і сумний, Виглядом хмурний і блідний, Але духом запальний. Приворожений марою,

Взятий мрією в полон, Він позбавився спокою, Загубив назавжди сон.

Вчувши в грудях дивні сили, Він душею спопелів I з жінками

до могили Слова мовить не хотів.

Замість хустки чоток нитку Він на шию нав’язав I з лиця крицеву сітку

Ні для кого не здіймав. Повний чистою любов’ю, В молитовній самоті, A. M. D. своєю кров’ю

Він накреслив на щиті. I в пустелях Палестини В час, коли між скель стрімких

Мчались дико паладини, Дам взиваючи своїх, Lumen coelum, Sancta Rosa!

Він гукав крізь лють і гнів, I як грім його погроза Побивала ворогів.

Повернувшись в край свій дальній, Сам він жив між темних стін, Все безмовний, все печальний, Мов безумець, згинув він.

Біси Хмари мчаться, хмари линуть; Місяць, в хмарах снуючись, Тьмяно світить в хуртовину;

Мутно в небі, мутно скрізь. Їду, їду в чистім полі: Тільки дзвоник дзінь-дзінь-дзінь… Страшно, страшно мимоволі У полях під цю крутінь!

“Поганяй!..” – “Вже сил немає: Коням, пане, не пройти, Буря очі забиває,

Вже й слідів нам не знайти. Вже ні стежки, ні доріжки; Збились ми у тьмі густій. Видно, бісові на смішки Ми попалися як стій.

Глянь – це він плює, і грає, I простує навмання; Ось – тепер у яр штовхає Здичавілого коня.

Там примарною верствою Він постав мені в снігу, Блиснув іскрою малою

I сховався у пургу”. Хмари мчаться, хмари линуть; Місяць, в хмарах снуючись, Тьмяно світить в хуртовину;

Мутно в небі, мутно скрізь. Сил немає вже кружляти; Дзвоник дзенькнув раз і змовк; Коні стали… “Що там знати?” “Невідомо: пень чи вовк”.

Буря зліє, буря плаче; Коні чуйнії хриплять; Онде він поодаль скаче; Тільки очі в млі горять;

Коні знову вдаль помчались; Знову дзвоник дзінь-дзінь-дзінь… Бачу: привиди зібрались У полях під цю крутінь.

Одворотні, перебіжні В білій грі височини Закружляли біси різні,

Наче листя восени… Скільки їх! Куди тікають? Чом ячать, ридають чом?

Чи домовика ховають, Чи одружують відьом? Хмари мчаться, хмари линуть;

Місяць, в хмарах снуючись, Тьмяно світить в хуртовину; Мутно в небі, мутно скрізь. Линуть біси, мчаться тиском У безмежній вишині,

Зойком жалібним і виском Серце краючи мені…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Олександр Пушкін Вірші в перекладі Василя Мисика