Олексій Сурков Дев’ятсот двадцятий

Олексій Сурков Дев’ятсот двадцятий Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах.

Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975

Наївна підлабузниця циганка, Вижебруючи в мене скибку хліба, Водила по долоні чорним пальцем, Вглядаючись, що доля креслить там. Під гуркотню близької канонади

Вона мені наворожила щастя, І здійснення сподіванок життєвих, І зникнення усіх моїх турбот. Вона мені конечне обіцяла На старість повний генеральський титул, Графиню-жінку і білявих внуків,

Забувши геть, що в мене на кашкеті

Горить червона п’ятикутна зірка. Навкруг базар безладно гомонів, Старий кобзар співав про Гамалію, Гуляли в підкидного дезертири,

Що вчора повтікали від Махна. Перекупки горлали навіжено, Розпродуючи коржики зі жмихів, Малу смердючу рибку барабульку, Брунатний, наче дьоготь, самогон,

Пожовклі, заяложені сорочки, Бляшанки з-під консервів чужоземних І ремені Вільгельмових солдатів З худим орлом і гаслом “gott mit uns”. Як водиться, водив ведмедя циган, І той ведмідь показував народу,

Як бучно на Москву ходив Денікін, Як з-під Каховки Врангель швидко драпав. Поміж возів канючила шарманка,

Виспівуючи

слухачам про те, Як з розпачу Маруся отруїлась, Бо не щастило дівчині в коханні.

А на плечі заброди савояра Сиділа хмура, престара папуга І дзьобом жовтим, як солдатський ніготь, Мені квиток на “щастя” витягала. Те “щастя” трафаретними словами Цілком категорично запевняло,

Що я родивсь під сяєвом Венери, Блакитної жіночої зорі, Тому скуштую раювання й втіхи, Але і злиднів в юності зазнаю,

Хоча крізь лихо на людську злостивість Багряним світлом над шляхами слави Планета Марс зорітиме мені. Я прочитав панужине пророцтво,

До нашого життя таке несхоже, І зажурився… Раптом на дзвіниці Забив на сполох мідним гнівом дзвін, І в галасливу метушню базару Вкрутився зойк фугасного снаряда, І кінський храп, і стук дрібний тачанки, І “ма? ксима” веселий перебір. Наш командир товариш Тимофєєв

На спекулянтів, що упали ниць, З презирством глянув та й гукнув: – По конях – Назустріч бою, сяючи клинками, В атаку ми рвонулися кар’єром, До неба збивши куряву степів, І попереду кінних лав котилось

Загрозливе й протяжливе: – У-р-ра! – Так ми росли… Нічні тривожні чати. На травах кров. Холодні броди рік.

І в вічній славі дев’ятсот двадцятий, Нечуваний і неповторний рік.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Олексій Сурков Дев’ятсот двадцятий