Олена Теліга – П’ятий поверх

(Емігрантське) Так, завтра зрання та ж незмінна пісня, Все те ж життя бездомних волоцюг, І ще твердіше, ще міцніше стисне

Тяжких турбот ржавіючий ланцюг. Та прийде вечір – завтра чи позавтра, Забувши втому, я не буду йти, Я буду бігти й обминати авта – На п’ятий поверх, де чекаєш ти.

І невідмінно – березень чи грудень – Все те ж питання й відповідь: “На днях”. Все та ж потіха: “Може, якось буде”, Все так же в мозок – найгостріший цвях. Та ось вже ніч. І на руці твій дотик. Ясніє зір, відпочиває слух – І так безжурно скинуті

турботи,

Як з голови мій чорний капелюх. І покій наш – це передпокій неба, І у казки я вірю знов і знов, Бо в хмарах місяць, мов у піні лебідь, Перепливає просто у вікно.

Ти знов веселий і юнацьким кроком Обходиш покій – тут – і знову там. “Буенос Айрес”! “Африка”! “Марокко”!

Так легко й дзвінко вимовлять устам! Палить сонце, дощі, вітри, У пісках поринає крок,

Серед ночі зло віщий крик Залітає до нас в шатро. “Відпливаймо”! – Беру весло!

“Небезпека”? – Не зложу рук! Все разом – і добро, і зло, Все удвох – і пісок, і брук! А завтра зрання та ж незмінна пісня, Все так же набік чорний капелюх.

І аж до ночі не спаде, не звисне Тяжких турбот ржавіючий ланцюг.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Олена Теліга – П’ятий поверх