Олесь Олександр Микита Кожум’яка

Олесь О. Княжа Україна. – К.: Веселка, 1991.

Убивши князя Святослава. Печеніги раз у раз Йдуть ордою на Вкраїну, Раз у раз грабують нас.

І тепер їх шатра сірі Вкрили луг над Трубежем, Печеніги знов з’явились І погрожують мечем.

Наші ждуть. Але боїться Печенізький хан іти, Йому хочеться без бою Перемоги досягти.

Є один вояк у його Втроє дужчий за вола… “Хай він б’ється”, – хан хитрує І до князя шле посла.

“Чи не викличем ми, князю, Гніву праведних богів. Коли річку почервоним Кров’ю наших вояків?!

Краще ми розв’яжем

сварку Славним герцем двох борців: Коли твій борець подужа, Я скорюся без боїв”.

Князь погодивсь, і звелів він Найсильнішого знайти… Та на герць ніхто в державі Не зважається піти.

Засмутився Володимир… Аж прийшов якийсь дідусь: “Син побореться мій, князю, І поборе, побожусь.

З ним колись ми посварились, Пам’ятаю, як тепер, М’яв він шкуру, так, повіриш, Спересердя всю роздер”.

Привели до князя хлопця: Соромливий, мовчазний, Невисокого і зросту, Хоч доволі кремезний.

“Може, князю, хочеш знати, Чи міцна моя рука, Роздражніть на пробу жаром Найсильнішого бика”.

Роздражнили.

Бик на хлопця, Але той схопив за бік І кавалок м’яса вирвав… Бик упав і кров’ю стік.

“Добре!” – князь сказав до хлопця, А військам своїм звелів, Щоб озброїлись і ждали Щохвилини ворогів.

Третій довгий день минає І ідуть борці на бій, Князь і хан собі гадають: “Хто поборе – твій чи мій?!”

Печеніг угледів хлопця І сміється: “От, дурне, Подолати, побороти Воно думає мене!!”

Не злякався Кожум’яка І боротися почав. Повертав борця і важив, Потім, наче кожу, м’яв.

І нарешті, наче бочку, Обхопив і кинув вмитью. На землі без руху мертвий Печеніг-борець лежить.

І на тім славетнім місці, Де страшний борець упав, На тім місці Володимир Переяслав збудував.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Олесь Олександр Микита Кожум’яка