Олесь Олександр Україна в старовину

О. Олесь. “Княжа Україна”. – Київ, “Веселка”, 1991.

Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб’ється навіть сонце Крізь гілля його густе.

Велетенські граби, вільхи, Сосни, явори, дуби Раз в століття полягають Після віку боротьби.

Де родились, там вмирають, Обертаються у тлінь, На могилах виростає Ряд наступних поколінь.

По лісах шумлять потоки, Смарагдові від трави, Розпливаючись то в багна, То в озера, то в стави.

По річках, озерах, багнах Вічний галас, вічний спів, Крик гусей, качок і чапель, Зойк

чайок і журавлів.

Лебедині білі зграї В небі хмарами летять, Навкруги орлині крила Гучно, хижо лопотять.

Над струмком спинився олень, Прислухається, тремтить, Десь почув непевний шелест І зникає через мить.

То ведмідь ішов напитись, Остудитися в воді, То збирають під дубами Чорні вепри жолуді.

По лісах блукали кози, Тури, олені, вовки, Кабани, ведмеді, лосі, Рисі, зубри, борсуки.

Не стихав до ночі галас, Дикий рев і ніжний спів… Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів.

По лісах дрімучих, темних, З луком пращур наш ішов, З рисем, лосем і ведмедем Він боровся і боров.

Здобував він теплі хутра,

М’ясо, шкуру на свій дах, Часом сам роздертий падав З серцем звіря у руках…

А на півдні за лісами Колихалось море трав: То над степом буйний вітер На шовкових струнах грав.

Степ широкий, степ безмежний, Де початок, де твій край?! Коли сам стрибог не знає – У Дажбога поспитай.

В день ясний горіло сонце, Нерухомо вітер спав, Нерухомо в мертвій тиші Степ незайманий стояв.

В бурю він шумів, як море, І ховався в сизій млі, Полохливо буйні трави Припадали до землі.

А зимою умирав він, Спав під килимом снігів… Тихо, пусто… Тільки чути Десь сумне виття вовків.

Та часами прогуркочуть Диких коней табуни; Наче вихори, здіймають Білу куряву вони. .

На лісах дрімучих, темних, На незайманих степах Спочивала Україна В золотих, дитячих снах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Олесь Олександр Україна в старовину