“Онєгін – добрий малий але при цьому незвичайна людина”


Батько майже не обертав на Євгенія уваги, цілком і повністю віддаючись своїм справам, доручивши його вбогим гувернерам – “мосье й мадам”. А ті, у свою чергу, пестили дитини, лише “злегка за витівки” сварили й не докучали “мораллю строгої”.

Природно, хлопчик виріс людиною, що думає тільки про себе, про свої бажання й задоволення, що не вміє, та й не бажаючим звертати увагу на почуття, інтереси, страждання інших, здатним з легкістю скривдити людини, образити, принизити, заподіяти біль, навіть не замислюючись над цим.

Самим

же Пушкіним Онєгін показаний як людина з дуже складним і суперечливим характером. Однак при цьому Пушкін майже постійно говорить про нього з легкою іронією. Автор начебто б і хвалить ученість Онєгіна, його манери, але в той же час завжди залишається крапля тонкої усмішки, що не зникає майже до самого кінця.

Але вже в першому розділі Пушкін говорить, що подружився з Онєгіним, що поетові подобаються його риси, що він проводив з Онєгіним ночі на набережній Неви, що вони ділилися один з одним спогадами минулих днів…

Правда, я ніяк не можу забути, що гостра Мова й підлість характеру Онєгіна стануть причиною загибелі

Ленского. Про що можна розмовляти з такою людиною? Однак, немов заздалегідь догадуючись про мої сумніви, Пушкін зізнається: “Спершу Онєгіна мова мене бентежив; але я звик до його уїдливої суперечки, і до жарту з жовчю навпіл, і злості похмурих епіграм”.

Протиріччя в характері Онєгіна полягають у сполученні безумовно позитивних рис із різко негативними, які виявляються протягом усього роману. Чітко видні зміни у світогляді Онєгіна: йому набридає життя міського франта, і він переселяється в маєток, залишений йому в спадщину дядьків.

Там він на деякий проміжок часу знаходить цікаві заняття, але й вони йому набридли через пару деньков. Події, що відбуваються далі, сильніше впливають на нього. Перша зміна в ньому наступає після загибелі Ленского. У цей момент він уже не той зарозумілий холодний егоїст, яким був раніше.

Він буквально жахається від свого страшного й безглуздого злочину. Убивство Ленского перевертає все його життя. Він залишає знайомі місця, де трапилося це лихо, метається по світлу в пошуках забуття, але ці пошуки не увінчуються успіхом.

Онєгін вертається в столицю після довгої подорожі. І ми бачимо, що ця людина після мандрівок повернувся несхожим на колишнього Онєгіна. Він став набагато серйозніше, уважніше до навколишнім. Тепер він здатний переживати найдужчі почуття, які зачіпають його до глибини душі.

Повернувшись, Онєгін знову зустрічає Тетяну. І от тепер-те він, уражений її розумом і шляхетністю, її красою й щиросердечними якостями, закохується, начебто вперше побачивши цю жінку. Як же далекий ця людина від Онєгіна з перших розділів роману! Він відкрив для себе, що Тетяна і є та єдина жінка, що потрібна йому, але вона “іншому віддана”.

Це висока трагедія. І я вже симпатизую Онєгіну, а не вважаю його закінченим егоїстом. Щиросердечне страждання піднімає людини, робить його змістовним



“Онєгін – добрий малий але при цьому незвичайна людина”