Оповідання Бориса Грінченко “Олеся”

Оповідання “Олеся” починається з оповідання про далекі часи. Невелике українське Село розташоване серед боліт Волині. Татари й турки, які робили набіги на нашу землю, часто не знаходили це поселення, тому що воно ховалося між лісів. В одній з хат проживав старий козак Данило. Колись він хоробро воював проти всіляких ворогів, був гарним запорізьким козаком, але довелося йому випробувати й неволю.

Потрапив Данило в турецький полон, багато років довелося там пробути, поки не звільнили його з рабства Козаки. Повернувшись у рідне село, став

розводити бджіл, звістки господарство

Дружина його давно вмерла, і він прийняв до себе двох сиріт: дівчинку Олесеві й хлопчика Михайлика. Олеся була старшенької, їй було вже років шістнадцять. Жили вони в дружбі й згоді.

Дід Данило часто розповідав про турецьку неволю, діти уважно його слухали. Часто ті оповідання закінчувалися спогадом про те, як Данило знайшов дітей після нападу татар на село: “Прийшов ранок. Пішов я між трупами й знайшов тебе, Михайлик.

Ти лежав і плакав біля мертвої матері. Тут і батько твій був з розрубаною головою… і твої тут батько й мати були, Олеся, мертві… А тебе вже я потім

знайшов у лісі.

Ти забігла якось туди…”. Велике враження на дітей робили не тільки спогаду, а й дідові слова, які глибоко запали в серце Олесі: “Кожний чоловік повинен захищати від усякого ворога рідний край, не жалуючи свого життя”. Якось у неділю діти зібралися по ягоди. Дід попереджав, щоб вони тільки не йшли далеко. Довго старий дивився дітям вслід, немов почував щось негарне.

Коли діти відійшли від села верст на п’ять, те Михайлик побачив у степу чужих людей на конях – це були татари. Олеся їх довідалися: “Татари! Вони приїхали на Україну палити села, убивати або забирати в неволю людей. От-от вони побачать їх і заберуть.

Олеся схопила Михайлика за руку й мовчачи потягла в кущі”. Дівчинка догадувалася, що татари шукають село. І як тільки побачать його, то спалять будинку, людей ограбують, старих поубивают, а молодих заберуть у полон. Необхідно було якось попередити людей, і Олеся вирішує послати Михайлика в село. “Братик! Біжи лісом додому, скажи дідусеві, що йдуть татари.

Чуєш?.. Біжи, а то дідуся вб’ють”, і Михайлик щодуху побіг. А Олеся вирішила, поки Михайлик добіжить, якось затримати татар. Вона вийшла через кущ і пішла під лісом у протилежну сторону від села. Вороги, помітивши дівчинку, кинулися до неї, наказали показати дорогу.

Олеся погодилася й повела їх за собою. Довго кружляли вони між болотами, а потім дівчинка зупинилася й сказала: “Я не поведу вас далі, навіть якщо ви й уб’єте мене. Я вас, вороги, завела в цей ліс, і ви не вийдете звідси”.

Татарин ударив Олесеві ножем у груди, вона впала, “її голівонька схилилася, і чиста душа покинула тіло”. Тим часом Михайлик попередив односільчан і ті швидко втекли в ліс, просиділи там цілий день. Коли закінчилося продовольство, вони повернулися додому, і дід Данило вмовив усіх пошукати Олесеві.

У лісі, серед болота, люди побачили коней. Татар там не було (вони, напевно, потонули в бруді). Дід натрапив, на тіло Олеси – дівчинка лежала з арканом на шиї.

Люди зрозуміли, що вона своєю смертю врятувала їх усіх. “Зробили носилки з галузей і понесли дороге тіло додому”. На інший день всім селом ховали Олесеві. Над її могилою дід Данило сказав: “Кожний повинен захищати свій рідний край, не жалуючи життя.

Дай, Бог, усякому такої смерті!” Ці слова повинен запам’ятати кожний, хто хоче прожити життя як вірний син рідної землі.

Оповідання “Олеся” – невеликий, його можна повністю прочитати на уроці. Він може зробити велике враження, коли вчитель прочитає цей добуток сам, – виразно, емоційно, із глибоким почуттям


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Оповідання Бориса Грінченко “Олеся”