ОСОБИСТІСТЬ І ДЕРЖАВА У ТВОРЧОСТІ А. С. ПУШКІНА
Протистояння
Особистості й держави – одна із самих
Привабливих для А. С. Пушкіна тим. Саме вона
Постійно й наполегливо перегукується з
Такими вічними його мотивами, як воля,
Місце людини в суспільстві, сила, влада.
Ширше всього антагонізм особистості й
Держави показаний у поемі “Мідний
Вершник”. На неї ми й будемо опиратися.
В
Якості сторін конфлікту А. С. Пушкін
Створив два образи: Петра Першого і Євгенія.
Петро – втілення держави, імператор
Расейский, Мідний вершник. Він побудував
Санкт-Петербург.
Держави це добре – “відсели загрожувати
Ми будемо шведові”. Але в чи благо це Євгенію,
Россу, людині, особистості?
А
Хто, властиво, сказав, що Євгеній –
Особистість? Ми щедро роздаємо хвалебні
Епітети (як, втім, і всякі інші),
Ліпимо ярлики, але чи заслужив їхній Євгеній?
Заслужив.
Хоча б і своїми останніми словами “ужо
!тобі…”
Явно заслужив. Цим він повстав проти
Самодержця, а значить – проти держави.
Той, хто насмілився на таке, – уже особистість.
Крім того, під “особистістю” (в
Літературному,
Звичайно мають на увазі людини, що має
Власний погляд на речі, а не
Прожигающего життя свою “з легкістю
Незвичайної”. Отож, у Євгенія є
Цей самий “власний погляд”. Євгеній
– прихильник “тихого щастя”: не “украв –
Випив – у в’язницю”, а “будинок – дружина – кар’єру”.
Звичайно, таких людей чимало, але тих, хто
Знову ж заради своєї ідеї руку на вождя
Підніме, – одиниці. Євгеній у їхньому числі.
Виходить, він особистість. І Петро Перший теж
Особистість.
Таким
Образом, копнувши поглубже, відразу стає
Ясно: конфлікт в “Мідному вершнику” не
Просто Війна між “гарною” особистістю й
“поганим” державою (або навпаки, як
Завгодно). Це вже зіткнення особистості,
Живучої заради власної користі, з
Особистістю, що живе заради всієї Росії, її
Народу, її людей, тобто – заради інших
Особистостей.
Виходить,
У якімсь ступені людин і “особливий
Апарат органів публічної влади” коштують в
Одного ряду, пліч-о-пліч, так сказати. Але в такому
Випадку в поемі повинна бути якась “третя
Сила”, що якщо не згуртує Петра
Першого і Євгенія, наприклад, у неприйнятті
Себе самої, те хоча б натякне на таку
Можливість. На можливість єднання
Особистості й держави (але ж так воно й повинне бути в ідеалі).
И
А. С. Пушкін знаходить третю силу. Як ні
Банально, нею стає Природа, стихія.
Саме її поборов Петро Перший, звівши
Північну столицю, саме вона збунтувалася
В 1824 році. Збунтувалася саме проти
Вартого на Неві міста, проти його
Творця, проти держави.
Не
Будучи частиною держави, Євгеній
Залучений у цю боротьбу поневоле. І
Зненацька виявляється на стороні саме
Держави. Сцена “Петро і Євгеній
Приборкують лев і коня” тому зайве
Підтвердження. Євгеній тут, разом з
Вершником. А наречена його, з якої він
Збирався жити “по природі”, у бездиханному
Стані десь по ту сторону стихії. Туди
Шляхи немає. Ну а куди ж є?
А
Є зовсім несподіваний результат поеми.
Що відбувається після знаменитого “ужо тобі…”?
Євгеній у страху біжить від Вершника, той за
Їм. З одного боку, це гнів великого
Монарха на божевільного хробака. А з іншого боку –
Вони біжать в одному напрямку, і це що-небудь
Так значить. Два люті вороги зустрічаються на
Вузькій стежці саме в той момент, коли їм
Ділити особливо й нема чого. Євгеній біжить від
Петра, а Петру, хоча бив гніві, не до Євгенія.
Згадаємо, адже
Петро Олексійович Романов помер в 1725 році
Від запалення легенів, отриманого точно в
Час попередньої повені. Виходить, для
Його мідної статуї нинішній потоп –
Перст долі, і від нього потрібно терміново
Зникнути.
Отже,
Ми бачимо, що розглянутий конфлікт
Потроху із двоїстого виріс в
Потрійний. Допомогла в цьому прекраснейшая
Складова людського буття –
Природа. Саме розширення Теми досить
Очевидно. Питання в іншому: навіщо це все
Знадобилося А. С. Пушкіну?
Одна
Зі схованих причин у наступному. Звичайно чим
Простіше модель добутку, тим видніше там
Автор. Він просто не може зникнути за
Примітивним сюжетом. А в “Мідному вершнику”
Пушкін, як, напевно, ніде, не хоче “себе
Показати”. Він – співак реальності. Головними
Тому стають дві речі. По-перше,
Написати поему як можна объективнее. А по-друге,
Самому зрозуміти тільки що написане. Такий
Підхід дає небувалий ефект. Читач як
Би сам осмислює всі йому пропоноване й
Робить власні висновки. Загалом кажучи,
Інакше й неможливо.
Конфлікт
У чистому виді особистості й держави не
Має рішення. Завжди він був, завжди він
Буде. Вирок А. С. Пушкіна: “Так буде так”.
Нехай кожний робить те, що хоче, і те, що
Може. Усього розсудять нащадки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)