Оспівування в сонетах Франческо Петрарки кохання до Лаури
Оспівування в сонетах Франческо Петрарки кохання до Лаури
Є в цьому якась несправедливість щодо нашого брата чоловіка. Хочеш стати безсмертним у пам’яті людства – залізь на Джомолунгму або на твоєму рахунку має бути подорож навколо земної кулі за 80 днів, або напиши “Гамлета” чи “Богатирську симфонію”… У крайньому разі, винайди таблицю Менделєєва або сформулюй теорію відносності.
А їм…
Рафаелю для безсмертя треба було стати великим художником і створити шедеври, а Форнаріні тільки зустрітися з ним…
Саме
Він став поетом, автором книги “Канцоньєре”, яка складалася з двох частин – “На життя мадонни Лаури” та “На смерть мадонни Лаури”. Додайте сюди поему “Тріумфи” – алегоричну за формою, але присвячену тій самій жінці.
Проте й це ще не все: він став ученим, філософом, що вивчав проблеми моралі, дипломатом, мандрівником. Він мав надзвичайний авторитет
Тим часом він продовжував писати вірші на честь невідомої нам дами, граючись її ім’ям, пишучи його то “laura”, то “l’auro”, тобто то “лавр”, то “золото”… В одному зі своїх сонетів поет згадує свого приятеля кардинала Колону, який помер за деякий час після смерті Лаури: “Немає більше найбільшої з колон, немає лавра. Ніде більше не знайду я втраченого. Смерть завдала мені два удари, від яких я весь час у скорботі.
Любов і дружба – золото, яке коштовніше від багатства і влади. Яке страшне життя, що віднімає все”.
Не тільки ці нещастя роблять вірші Франческо такими пафосними. Він і сам ще не може розібратися, поезія – гріх перед Богом чи священний поклик? Кохання – мука чи щастя? Чому він “горить у холодний день і стигне у сонячний”? Бо вперше віршована мова була звернута не до неба, а до людського серця, не звиклого до слів похвали й подяки.
Сама пристрасть, до тих пір гамована тим, що убивали плоть, була вперше висловлена відкрито і водночас цнотливо.
Вибух полум’яного почуття Петрарка вкладає в жорстку форму сонета, який після нього стає своєрідним прапором нової поезії, до того ж розцвічений неповторним стилем.
Зрештою, кохання стає для Петрарки тією силою, що робить цього флорентійця засновником, разом із Данте і Боккаччо, літературної італійської мови. І все це тому, що одного дня йому зустрілася дівчина…
На уроках хімії розповідають про речовини, які самі не беруть участі у реакції, проте без них реакція не відбудеться або йтиме надто повільно… Ті речовини називають каталізаторами. Так і Петрарка зустрів би не свою Лауру, а іншу, одружився б, прожив би життя, не знаючи, що він великий поет і вчений.
Але Лаура… О, Лауро… Хай живе вовіки віків мадонна Лаура і вірші Петрарки!
(2 votes, average: 5.00 out of 5)