Остап Вишня – Моя автобіографія (АНАЛІЗ)
Аналіз твору
Остапа Вишні “Моя автобіографія”
1927 р.
Літературний рід : епос.
Жанр : гумореска.
Тема : розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.
Головна ідея : у гумористичній формі висвітлити фактори, які впливають на формування митця.
Композиція : гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в першому, відтінком добродушного сміху розповідається про
Літературознавці про твір. З перших рядків твору вражає іронія й непідробна щирість, безпосередність оповіді про самого себе. Ось з яким витонченим гумором, але з неприхованою любов’ю він пише про своїх батьків: “А взагалі батьки були нічого собі люди.
Підходящі. За двадцять чотири роки спільного ‘їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному”. У такому ж іронічному дусі розмірковує автор над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд,
На своє попереднє життя він оглядається з позиції теперішнього досвіду – відомого гумориста, популярного й авторитетного серед читаючої публіки й своїх колег. До того ж обмежує себе лише 1921 р., який був своєрідним письменницьким стартом для нього, – “почав працювати в газеті “Вісті” перекладачем”, спробував писати фейлетони, вибрав псевдонім.
Звернімо увагу: нічого такого особливого в житті автора ніби й не відбулося, але його автобіографія читається з неослабним інтересом. Чому? Цей текст притягує не подіями, а гумором і особливістю вислову.
У цьому переконуємося в кожному абзаці. Ось як автор згадує свій вступ до військово-фельдшерської школи: “Поїхали ми до Києва. У Києві я роззявив рота на вокзалі і так ішов з вокзалу через увесь Київ аж до Святої Лаври, де ми з матір’ю зупинились.
Поприкладався до всіх мощей, до всіх чудотворних ікон, до всіх мироточивих голів і іспити склав”. Перед очима постає досить колоритна картина: сама подія, ради якої вона описана, мовби десь на другому плані, мовби нічого й не важить. Акцент на “роззявленому” роті й прикладанні до релігійних святинь.
Життя письменника воскресає тут у всій наготі тодішніх буттєвих реалій простого селянського побуту. Хай там як, але Остап Вишня оглядається на своє минуле з незмінним гумором. Уважніше описує людей, котрі змалку були поруч із ним, майстерно вплітає у свою оповідь діалоги, невеликі жанрові сценки, якими створюється враження більшої переконливості, відчуття присутності в минулому часі. Після прочитання такої автобіографії хочеться неодмінно поцікавитися і творами автора (Р.
Мовчан).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)