Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Осуд війни у творах зарубіжних письменників

Осуд війни у творах зарубіжних письменників

Можна помітити двоякі наслідки складалася в 20-30-ті роки суспільно-політичної ситуації. Війна і фашизм, будучи страшною реальністю, підкріплювали песимістичний погляд на людство, схильність до узагальнено-символічного і метафізичного зображенню сучасності. Так, екзистенціалізм переважно склався в 20-ті роки в Німеччині, в країні, де особливої гостроти досяг розгортається загальну кризу капіталізму і де давню традицію мали забарвлені песимізмом ідеалістичні філософські концепції – від Шопенгауера і Ніцше. Потім він став поширюватися у

Франції і зайняв там панівне становище в буржуазній філософії, в художній літературі до часу другої світової війни, тобто тоді, коли у частини інтелігенції розвиток реальних подій посилило катастрофічне світосприйняття.

Ці події в межах екзистенціалістські системи придушувалися і поглиналися абстрактно-метафізичним теоретизуванням (згідно з яким світ взагалі абсурдний, позбавлений сутності, сенсу), проектованому “у перспективі свідомості”, в абсолютно вільному, недетермінованим виборі.

Однак вторгнення суспільної проблематики, та ще й у вигляді.. таких визначених тем, як війна і фашизм, сприяло розвитку

конкретно-історичного зображення дійсності, осмислення та узагальнення соціальних закономірностей, тобто формувало в кінцевому рахунку реалістичний принцип, підштовхувало до вікової, що давно склалася в Європі традиції критичного зображення буржуазного суспільства. Це добре видно на прикладі досить численною і досить характерною для епохи групи письменників так званого втраченого покоління. Суспільно-політичні витоки літератури “втраченого покоління” (Ремарк, Хемінгуей, Дос Пассос, Олдінгтон та ін) визначити неважко – кривава імперіалістична бойня, що звернула на порох багато ідеали й ілюзії, обнажившая кризу буржуазного суспільства, породила найглибше розчарування, відчуття розгубленості, самотності, приреченості.

Важче визначити метод мистецтва “загублених”. Тут ми зустрічаємося з одним з багатьох фактів, які переконують в тому, що класифікація літератури XX століття – справа непроста внаслідок ускладнення художніх принципів, виникнення нових форм, суміжних, проміжних явищ, далеких від того, щоб ілюструвати той чи інший метод, та чи інша літературне течія в “чистому вигляді”. Зв’язок з реалістичною традицією нелегко знайти навіть у “Смерті героя” Олдінгтона або в трилогії Дос Пассоса “США”, хоча немає сумніву в тому, що це реалістичні соціально-викривальні твори великої сили – настільки незвичайна їх форма, нетрадиційний цей відгук на сучасність.

Стан справ змінюється в обстановці загальної кризи капіталізму і успішного розвитку соціалістичної революції. Критичний реалізм зображує капіталістичну систему в цілому як зжив себе, заплутався в протиріччях, невиліковно хворий організм – хоча б так, як це робив Шоу в своїх “екстраваган-цях”. Але цього вже мало.

Провідні майстри критичного реалізму піднімаються до революційного світобачення – як це було з Т. Драйзером, Г. Манном, Р. Роллана, Лу Синьому і багатьма іншими письменниками.

Стаття Роллана “Прощання з минулим” здається символічним позначенням цілої епохи, коли закордонні письменники розлучалися з дрібнобуржуазними ілюзіями і помилками, розривали павутину вікових; забобонів, зверталися до нової реальності -, реальності революційної боротьби і соціалізму.

20-ті і особливо 30-ті роки – це період “відкриття СРСР”, період іноді ворожого, часом обережного, частіше захопленого і захопленого ставлення до нової, соціалістичної реальності, пробила пролом у царстві недавнього безроздільного панування буржуазії. У безлічі фактів відображене вплив СРСР на уми сучасників, на свідомість письменників, стривожених повним загроз часом. До цього додалося вплив радянської літератури, особливо Горького і Маяковського.

Другий Міжнародний конгрес письменників працював у країні, до якої були прикуті погляди всіх людей, – в Іспанії. Це було літо 1937 року. Сам по собі вибір місця для засідань письменницького об’єднання з’явився недвозначною демонстрацією: була вибрана не “вежа зі слонової кістки”, а поле бою. Засідання переростали в масові мітинги.

У прийнятій резолюції засуджувалися фашизм і позиція “Нейтралітету, письменники звали до активної підтримки республіканської Іспанії, до боротьби проти політичної реакції.

Через рік стурбовані станом справ у Європі письменники знову збираються на надзвичайну конференцію. Конференцію вітали Т. Манн, Е. Сінклер, Ж.-Р. Блок, На ній виступали Драйзер, Арагон, Незвал, Хьюз та ін У резолюції конференція закликала до боротьби за мир, до захисту цінностей культури, знищуваних фашизмом, до міжнародної солідарності.

Нові особливості критичного реалізму випливають з того, що сучасна епоха, приковуючи увагу письменників до вузловим суспільно-політичних проблем, розвивала в них не тільки критицизм, а й здатність до конкретно-історичного відтворення нового, антибуржуазного світу. Не описувати, а переробляти світ ось який завданням визначалася естетика багатьох письменників.

На рубежі століть світова література вже поставила на порядок денний створення нового методу, що відповідає революційної епохи. Давно стала очевидною несумісність буржуа і мистецтва одних художників спонукала віддаватися “чистого мистецтва”, та ін), її осередки виникають у Франції та Угорщині, в Італії та Іспанії, в Данії і Норвегії, в США та Латинській Америці. У Німеччині, де тимчасова стабілізація капіталізму була зовсім неміцній, комуністи встигли організувати до кінця десятиліття сильне революційне літературний рух.

Але в 20-і роки дуже впливовий був в лівих колах авангардизм, особливо французька, – їм захоплювалися чеські і польські письменники, письменники інших країн.

Безсердечний і найвищою мірою неідеалістіческій світ монополізованої капіталістичної Німеччини змусив інших із колись бунтували буржуазних інтелігентів відмовитися від “гріхів молодості” і спішно пристосуватися до нових умов. Письменники цілком свідомо пишуть для нового літературного ринку, домагаються успіху у нової публіки. Стиль відповідно духу настав часу носить назву “нової діловитості”.

Літератори прагнуть знайти “нове почуття життя”, “повернутися на грунт даного”, прагнуть до самообмеження, ділової реальності порядку і цифр.

Осуд війни у творах зарубіжних письменників

« Світ пригод і фантазії у повісті “Тореадори з Васюківки”

Твір “Людина в життєвих випробуваннях” за “П’ятнадцятирічним капітаном” Жюля Верна »

Related posts: