Пантелеймон Куліш – Степ опівідні

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ СТЕП ОПІВДНІ Спокойно небо голубое.

Никитин Блакитне небо, мов дугасте море, Безоднею самітною стоїть.

Під сонцем степ, козацьке Дике поле, Огнем переливається-жахтить. Гарячий вітер хилить-нахиляє Траву хвилясту стиха до землі, І в прозирній золоченій імлі

Даль степова мов тоне-поринає. Понад травою стиха жар німий, Переливаючись, пливе високо! Розтоплюється воздух осяйний,

Тіснить у грудях дух і сліпить око. Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями Картина світоіскрява горить;

Над нею любо попід небесами Музика, мов срібло тонке, дзвенить. То жайворонок, лірник одинокий, Зайняв одрадну серцю вишину І звеселяє світ шумно-широкий,

Співаючи про волю та весну. Німує степ: йому ні на що воля. Се немовлятко сонне в сповитку:

Судилась велетню дрімлива доля На довгому байдужньому віку. Закутавсь у свої зелені шати; Пахущі мовчки нюхає квітки; Над ним по вітру носяться крилаті

Метелики, мов марево, легкі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Пантелеймон Куліш – Степ опівідні