Пауло Коэльо: Історії проникають у нас

Пауло Коэльо – один з тих авторів, які сприймаються читачами “полярно”. Половина з тих, хто знаком з його книгами, розхвалює їх і самого автора до небес, поки друга половина плюється й вивергає прокльону. Ті, кому книги Коэльо подобаються, затверджують, що в наше століття смути й щиросердечної розпусти ці добутки намагаються достукатися до світлих сторін людської душі.

Супротивники ж обвинувачують автора в дратівному моралізуванні й догматизмі, з якого на ділі нічого гарного не виходить. І перших, і других, зважаючи на все, цілі армії.

“Більша різниця потенціалів у наявності, а виходить, книги Коэльо як мінімум здатні породжувати непоганий електричний розряд”, – подумала душу фізика, указавши тілу піти в магазин і купити один добуток письменника, щоб розібратися з феноменом Коэльо особисто й не потрапити в ситуацію “Пастернаку не читав, але…”.

Незважаючи на те, що знаковою річчю автора є роман Алхімік, я купив “Книгу воїна світла” – як я собі усвідомив на досвіді, звичайно по не найвідоміших і популярних книгах письменників можна набагато краще судити про їх; так сказати, незамыленным поглядом. Книга не дуже більша,

скоріше нагадує недовгу повість. Цікава внутрішня структура тексту: по суті це збірник коротких притч і наставлянь в обгортці однієї фантастичної історії, історії про хлопчика й таємничу жінку й про їхні скороминущі зустрічі на березі моря.

Саме ця жінка-загадка й продиктувала хлопчикові “книгу воїна світла”.

Спочатку поговоримо про наставляння. Насправді, у них не втримується нічого особливого – звичайні пафосні “навчання жити”. І справді, когось це може дратувати. Однак, на відміну від зводу багатьох інших “жизнеуказаний”, ці наставляння не завжди послідовні (чому й дивується кінці книги їхній хлопчик, що записав).

На якійсь сторінці може бути написано одне, на іншій – щось зовсім протилежне. На думку Коэльо, це не страшно, тому що воїн світла не якесь абсолютно запрограмована й логічна істота. Скоріше, навпаки – він вічно в протиріччях і пошуках, і саме це робить його воїном світла. У цьому головна ідея добутку

Але наставляння в книзі не головне. Історія-“фантик”, ця обгортка для запланованого автором джерела мудрості, з легкістю переграє основний уміст книги й виходить переможцем. Уже через пару днів після читання в пам’яті в мене із усього цієї купи навчань і притч нічого не залишилося – а от образ хлопчика, що сидить на пустельному березі й намагається почути дзенькіт дзвонів, запам’ятався надовго. Це й стало для мене тією стрижневою думкою, що я всупереч задуму автора витяг з “Книги воїна світла”: людям потрібні історії, нехай наївні, фальшиві, але гарні. Історії проникають у нас, щоб залишитися там надовго й незримо нас міняти.

А відкрита агітація й наставництво (на жаль або на щастя) “не працюють”. Вони можуть викликати в нас короткочасне захоплення й підйом, але пройде час, хвилі розгладяться, і залишиться тільки Історія – може, безглузда, може, навіть дурна, але залишиться тільки вона


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Пауло Коэльо: Історії проникають у нас