Павло Тичина найбільший модерніст того періоду
Павло Тичина – один із найвидатніших українських поетів, рівних якому знайти дуже складно. Народжений у бідній родині, він бачив життя села, міста, церкви, літературної громади, інтелігенції особисто та зсередини. Тичина бачив національне відродження, радянське будівництво, бачив мир і війни – і все те викарбувалося на сторінках його книг. Поет, який бачив Україну в найрізноманітніших її проявах, який став Україною, переплавив її в собі, а потім виплеснув зі свого серця, подарувавши іншим.
Вивчення та дослідження творчого спадку
Перша друкована збірка Павла Тичини – “Сонячні кларнети” вийшла на початку 1919 року, коли поетові було вже двадцять вісім, але відомо, що писати він почав набагато раніше. Перший відомий вірш датовано 1906 роком – роком смерті батька. цей вірш, який називався “Під моїм вікном” і був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Небагату родину небіжчика Григорія Тичини – бідного дяка
А як батько вмер – Мов прийшла зима: Жити стало гірше, тяжче – Хліба…й то нема.
Незважаючи на тяжкі обставини, юнак продовжив тоді займатися в монастирському хорі, в Чернігівській семінарії, а душевний смуток виливав у поезії. Тичина познайомився з літературними колами Чернігова, з 1911 року часто по суботах відвідував
Літературні вечори в Михайла Коцюбинського, де читав свої вірші, спілкувався з талановитою молоддю.
Підтримка маститого письменника окрилила юнака, допомогла йому рухатися на шляху до себе, творчо розвиватися. Пізніше Тичина згадував: “Коцюбинський, від’їжджаючи з Чернігова до Італії, повіз із собою й мої юнацькі вірші, щоб прочитати їх Горькому”. Дружба з такими людьми, як Коцюбинський, дуже допомагала Тичині. В його творах того періоду часто з’являються мотиви смутку, проте поетичне відчуття пересилило печаль, і рання поезія митця все більше наповнюється радісними, оптимістичними нотами, як наприклад, у вірші “Блакить мою душу обвіяла”, де Тичина пише:
Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла. Душа причастилася кротості трав Добридень я світу сказав!
Наступна строфа цього віршу розкриває патріотичні настрої юного поета, любов до рідної землі, до її природи й сільського життя:
Струмком серед гаю як стрічка
На квітці метелик мов свічечка
Хвилюють, малюють, квітують поля – Добридень тобі, Україно моя!
Ентузіазм молоді можна черпати з його віршів повними долонями – Тичина ладен кинути виклик усьому світові, один з його віршів 1911 року починається й закінчується словами:
Молодий я, молодий, Повний сили та одваги, Гей, життя, виходить на бій, пожартуємо для розваги!
В інших віршах цього періоду також відчувається глибоке переживання селянської долі, і це не просто співчуття селянам, а переживання сільського хлопчика, який залишився свого часу без батька, з п’ятьма сестрами та чотирма братами, маючи занадто швидко подорослішати, щоб вижити. Що стосується описів природи в ранній ліриці Тичини, то вони ніколи не стають просто пейзажами, їхнє місце поруч із головним ліричним героєм.
Навчаючись найкращих, наймелодичніших поетичних прийомів, Тичина не став нічиїм послідовником, не намагався когось переписати. Юний поет неухильно проступав шляхом мистецького становлення, формував і вдосконалював свій власний стиль.
У багатьох віршах раннього періоду (1906-1915) помітно, як молодий Тичина невтомно поширював тематичні й стилістичні обрії своєї літературної творчості. цікаво в цьому сенсі проаналізувати перший друкований вірш Тичини “Ви знаєте, як липа шелестить…” (1911). Складається він з двох шестирядкових строф, у яких перші рядки – запитання, а останні – ствердна відповідь. Така композиція поезії-мініатюри робить її стрункою і елегантною.
Від української народної пісні взятий прийом паралелізму: шелестіння липи місячної весняної ночі й сон коханої, сон старих гаїв-дідуганів і солов’їне тьохкання.
Картина-елегія намальована лаконічними засобами: короткі речення передають схвильований стан душі ліричного героя. Не міг палкий юнак із ліричним хистом оминути в ранній творчості своїй і кохання до жінки. Щирістю почуттів і мистецькою довершеністю позначений, наприклад, вірш “Коли в твої очі дивлюся…” (1911). Ліричний герой в очах коханої, “чудових, ясних” побачив і “небо прозоре”, і справжнє диво – “брильянтових зір ціле море”.
Але досить їй заговорити, як одразу ж розкривається душевна вбогість обраниці, і на думку спадає затуманене осіннє поле, де тільки “суха бадилина хитається…Спить груддя важке”.
Привабливість людини – передусім її інтелектуальному розвитку, зокрема в світловідчуванні, в мові. Заговорить така людина – мов пісня з її вуст поллється. Зовсім інша героїня поезії – байдужа, нецікава.
З душевним болем ліричний герой звертається до неї у поезії: “Кохана, чом серце твої не таке?” Не таке, як її принадні чудові очі…
Рання поезія Павла Тичини – це свідоцтво, свідок і освідчення. Свідоцтво того, що від першого вірша, від першої пісні поетична творчість Тичини була сповнена глибокого ліризму, мелодійності та хисту. Свідок процесу творчого зростання поета, який, обдарований римами та нотами, зміг розвинути свій талант і стати справжнім майстром, від якого в захваті сучасники та нащадки.
Освідчення поета в коханні – в коханні, яке охоплює й жінку, й Батьківщину, й увесь білий світ, що йому сам поет кидає виклик. Творчість Тичини – це освідчення у виклику. Його стиль повен ентузіазму, вірші насичені питаннями, прозріннями та пориваннями.
Таким підійшов Павло Тичина до видання своєї першої збірки – до гри в безсмертя на кларнеті.
Перша друкована збірка Павла Тичини – “Сонячні кларнети” вийшла на початку 1919 року, коли поет був уже відомим, і збірки від нього чекали. Тичина вже давно писав, і вже майже сім років
Друкувався в журналах – перед виходом “Сонячних кларнетів” він мав уже чималий поетичний доробок, що міг би скласти першу, “передкларнетну” збірку. Збірка “Сонячні кларнети” явила найкраще зі здобутків Павла на шляху творчої реалізації, відобразила його експерименти зі словом, із піснею, з розмірами та стилями. Тут сповна розкрилося як те, чого поет навчився в народу, так і те, що він створив сам, і з народом поділився.
У “Сонячних кларнетах” Тичина відкрив поліфонію не в поєднанні різних типів інтонації – наспівної, говірної, ораторської, – а в самому наспівному інтонаційному ладі. Специфічна властивість інтонаційної структури вірша в збірці “Сонячні кларнети” – раптові емоційні сплески в оповідному тексті (вигуки, запитання) – якесь достоту людське зітхання, спонтанний, внутрішній, незбагнений порух душі, емоційні пориви. Наприклад, у поезії “Дощ” можна добре побачити, як посеред спокійного чистого тексту, з’являється схвильований вигук:
Квітчастий луг і дощик золотий,
А вдалині, мов акварелі, –
Примружились гаї, замислились оселі…
Ах, серце, пий!
Повітря, мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий і сумний.
Якщо з наведеної строфи прибрати четвертий рядок, вірш втратить суто тичинівську інтонацію тієї схвильованості, живої сердечності, яка й робить лірику поета неповторним феноменальним явищем справжнього мистецтва. Особливості синтаксису й архітектоніки в ранніх збірках поета дістали наукову оцінку в нарисі Ф. Майфета “Матеріали до характеристики творчості Тичини”, в якому автор спеціально дослідив словесно-композиційні повтори у вірші поета 20-х років, показав величезне розмаїття численних типів синтаксичного паралелізму й дав їх класифікацію:
1) повтор піввіршів (“Над мною, підо мною, Горять світи, біжать світи”); як його різновид – обернений паралелізм, так званий хіазм – повтор однорідних словоформ на початку й кінці рядка (“Квітчастий луг і дощик золотий”);
2) повтор рядків (“Тікай шепнуло в береги, – лягай, – хитнуло смолки”);
3) повтори у межах періодів, строф, вірша (“О люба Інно…”) та інші. За цими ж параметрами досліджені такі звукові й синтаксичні фігури, як анафори, епіфори, стик кільця. Присутність повторів свідчить і про певний характер вірша.
Збільшення кількості повторів – це й збільшення кількості емфатичних пауз, які, своєю чергою, посилюють словесні й фразові акценти й, отже, сприяють загальній тонізації вірша. Посилення ролі емфатичних пауз – одна із основних ознак вірша Тичини 20-х років ХХ ст. певною мірою вона виявляє особливості психічної структури поета – імпульсивність, гостроту, динаміку його емоційних реакцій. Універсальна система повторів і емфатичних пауз у Тичини визначає сугестивність, впливовість його вірша. Оскільки впливова сила ритму є силою повторів, то поєднання різних типів повторів (метричних, звукових, словесних, фразових тощо) багатократно збільшує їх дієвість. Впливовість ритму підвищується тим, що повторюється форма кола; коло – рядкове, строфічне, композиційне – найбільш сугестивна ритмічна форма, властива танку, музиці, поезії (хоровод, хороколо).
Коло є найчастіше вживаним засобом композиційного розподілу матеріалу у поезії Павла Тичини 20-х років.