Павло Тичина – Три сини


Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних,

Другий за багатих. А третьому силу свою нігде діть, – Просто бандит. – Ой, мамо! – каже перший кароокий, – Який-то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, Не тільки ми тут з горем – Страждають люди і за морем,

Бо скрізь проклятий багатій. – Ой, нене! – каже другий чорногрекий, – Нащо нам думати про світ далекий, Коли в нас од природи все вже є: І хліб, і вугіль, і голлє. Нехай же на голлі тім горлом звисне Чуже, нерідне, ненависне.

– Ой, мати! – каже третій низькобровий, – Повиганяй своїх синів із хати, Хай не смішать мене, нехай не сердять. Кулак здоровий – Оце і воля, і братерство й щастя краю:

Чи бідний, чи багатий – я ніколи не питаю. Блиснула шабля в першого! Креснула в другого,

Ще й в третього клинок… “Ой, сину, синку мій, синок!” Лежить бандит готовий.

А два брати знов далі б’ються – Ніяк їх не рознять.



Павло Тичина – Три сини