ПЕАН

Related posts:

1. Пеон, або Пеан Пеон, або Пеан (грецьк. раіаn, раіеоn, раіon – цілитель, спаситель) – в Елладі – хоровий гімн на честь бога поезії та сонця Аполлона, названий за одним з образів Гомерової “Іліади”, згадується як офірна та бойова пісня. П. літературно оформився у Спарті (VII ст. до н. е.) зусиллями критянина Фалета. Відомі автори П. – Алкман, Вакхілід, […]...
2. Гімн Гімн (грецьк. hymnos – похвальна пісня) – урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо). Як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества (Єгипет, Месопотамія, Індія). В Елладі вживав ся на честь Аполлона (пеан), діоніса (дифірамб) або у вигляді […]...
3. Епіталама Епіталама (грецьк. epithaldmios – шлюбний, весільний ) – у давньогрецькій ліриці – пісня на честь молодого подружжя, яку виконували після шлюбних урочистостей. У пізніші часи – будь-який твір панегіричного характеру, написаний з нагоди одруження. Е. зустрічається в Сапфо, Теокріта, згодом – в Е. Спенсера, Я. Кохановського, І. Северяніна та ін. В українській поезії до Е. […]...
4. ЕПІТАЛАМА Епіталама (від грец. &;#941;&;#960;Ιθ&;#945;&;#955;&;#940;&;#956;Ι&;#959;&;#950; – весільний), або гіменей (бог шлюбу в давній Греції; викриками: “Гімен, о Гіменей!” супроводжувалося виконання твору) – весільна пісня на честь молодого подружжя, що була поширена в античності. Виконувалася хором хлопців та дівчат перед шлюбними покоями молодих. Своє походження епіталама веде від фольклорних обрядових пісень. Появу її літературної форми датують приблизно […]...
5. Епізод Епізод (грецьк. epeisodion – те, що сталося; вставка, додаток) – у давньогрецькій трагедії – акти вистав, між якими виступав хор, у сучасній літературі – одна з подій, відносно самостійний компонент сюжету в епічному, ліро-епічному та драматичному творі, органічна ланка в його загальній системі та композиції. Так, в оповіданні Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала” […]...
6. АНЕПІФОРА Анепіфорою (грец. &;#940;&;#957;ε&;#960;Ι&;#966;&;#959;&;#961;&;#940; ), або Просаподосісом (грец. &;#960;&;#961;&;#959;&;#963;&;#945;&;#960;&;#959;&;#948;&;#959;-&;#963;Ι&;#950; – буквально надлишок), або Кільцем, називається стилістична фігура, яка зв’язує повтором окремих слів чи словосполучень початок і кінець суміжних мовних одиниць (абзац, строфа) або й однієї одиниці (речення чи віршовий рядок). Пояснюючи назву цієї фігури, В. Домбровський, зокрема, писав: “Повторення початкового слова або фрази на кінці того […]...
7. Прототип в літературі Прототип (від дав.-грец. Πρῶτος – перший + τύπος – відбиток, відтиск; первообраз) – прототип, конкретна історична чи сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу. Прототип (від грец. Protótypon) – первісний зразок (прототип); дійсне обличчя, яке послужило автору прообразом літературного типу; літературний тип, образ, що послужив зразком для іншого автора. Прототип (від […]...
8. Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
9. АНАКОЛУФ >Анаколуф (від грец. &;#940;&;#957;&;#945;&;#954;ό&;#955;&;#959;&;#965;θ&;#959;&;#957; – неправильність, непослідовність) – це стилістична фігура, побудована з порушенням граматичної узгодженості між словами, членами речення. Наприклад: “На сто колін, перед стома богами // Я падаю: прийди мені, прийди!” (І. Драч) – замість: Прийди до мене. Анаколуф підкреслює відтінки емоцій того, хто говорить, свідчить про його внутрішній стан (найчастіше – схвильованості), […]...
10. Гліконівський вірш або Гліконей Гліконівський вірш, або Гліконей (від давньогрецьк. поета Глікона) – в античній версифікації – восьмискладовий силабо-метричний вірш за схемою &;#8746; &;#8746 -/&;#8746; &;#8746 -/&;#8746; &;#8746. Поширювався у ліриці та хорах трагедії, подеколи у сполуці із ферекратовим віршем. Застосував Г. в. Горацій: О кораблю, вже знов хвиля несе тебе В море! О, не туди – в гавань […]...
11. ПЛЕОНАЗМ Плеоназм (грец. &;#960;&;#955;ε&;#959;&;#957;&;#945;&;#963;&;#956;ό&;#950; – надмірність) – це стилістична фігура, що грунтується на синонімічному повторі попереднього слова: ждати – чекати, пам’ятай, не забувай, тишком-нишком і т. д. Плеонастичний повтор не мотивований логічно і вживається як засіб стилістичного увиразнення мовлення. Найчастіше вживаний у народнопоетичній творчості: “Під ним кониченько, // Під ним вороненький // Сильно дужий” (народна пісня). […]...
12. ТАВТОЛОГІЯ Тавтологія (від грец. &;#964;&;#945;&;#973;&;#964;ό – те саме і &;#955;ό&;#947;&;#959;&;#950; – слово) – це стилістична фігура, що грунтується на однокореневому повторі попереднього слова: диво дивне, темниця темна, тьма-тьмуща і т. д. Як і плеоназм, тавтологія немотивована логічно і вводиться в текст зі стилістичних міркувань. Найтиповішим уживання цієї фігури є для народнопоетичної творчості, проте досить часто вона […]...
13. Мадх Мадх (араб. – славлення) – панегірик, поширений в арабській доісламській ліриці. Спочатку М. призначався для прославлення чеснот певного героя чи роду, а з VI ст. адресувався можновладцям, як, приміром, аль-Мусакай аль-Абді, котрий звеличував Амира ібн-Гінда. Невдовзі М. поширився і в тюркомовних літературах, ставши обов’язковим складником славослівної касиди, як, скажімо, “Полишила мене Суад… ” арабського поета […]...
14. Катарсис Катарсис (грецьк. kathаrsis – очищення) – у давньогрецькій філософії – сутність естетичного переживання, зумовлена звільненням душі від тіла, від пристрастей та насолод (Платон). Запровадив термін Аристотель у “Поетиці” для визначення трагедії, в якій відбувається очищення емоцій мистецтвом (вона “за допомогою жалю і страху відтворює катарсис подібних афектів”). Більшість мистецтвознавців розглядає К. в етичному аспекті, виповненому […]...
15. Байронізм Байронізм – ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі XIX ст., пов’язана з творчістю англійського поета Дж. Байрона, притаманна В. Гюго, А. де Він’ї, А. Міцкевичу, М. Лермонтову. Основні риси Б. – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення І недосконалої дійсності. В Україні Б. позначився на “Історії Русів”, на творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. […]...
16. Медитація Медитація (лат. meditatio – роздум) – жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т. п. гатунку, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. М. – різновид феноменологічного метажанру. Їй найбільш властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб’єктивований ліричний герой. Основні опозиції медитативної лірики – “людина і суспільство”, “людина – людина”, “людина […]...
17. Образ автора у літературному творі Образ автора у літературному творі – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача. Він з’являється на пізніх етапах історії літератури, хоч перші підходи до О. а. розпочалися в античну добу, але набули виразності в період Ренесансу, де окреслилась ідеалізована, богорівна особистість, титан думки (Дайте Аліг’єрі, Мікеланджело Буонарроті, […]...
18. ПАНЕГІРИК Панегірик (від грец. &;#960;&;#945;&;#957;&;#951;&;#947;&;#965;&;#961;Ι&;#954;ό&;#950;) – урочиста похвальна промова, яка виголошувалася на народних зборах. Панегірик звичайно присвячувався певним видатним особам, суспільним діячам, полководцям і т. д., вихваляв їхні діяння або ж славословив певні знаменні історичні події, наприклад, похвальне слово Ісократа 380 року до нашої ери про Афіни та їхню історію. В давньому Римі панегірики з’являються в […]...
19. ОКСЮМОРОН Оксюморон, або Оксиморон (грец. &;#959;&;#958;ό&;#956;ω&;#961;&;#959;&;#957; – нісенітниця), – це стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. Наприклад: “На нашій – не своїй землі” (Т. Шевченко); “довго тягтиметься мить” (Є. Плужник); “холодний окріп нарзану” (М. Лєрмонтов). Оксюморон дуже виразний стилістичний прийом: використовуючи мінімум мовленнєвих засобів, […]...
20. ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА Літературна критика (від грец. &;#954;&;#961;Ι&;#964;Ι&;#954;&;#942; – здатність судити, розглядати, оцінювати) як складова частина літературознавства має своїм завданням давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим – виробити певні […]...
21. БІБЛІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Бібліографія літературна (від грец. &;#946;Ι&;#946;&;#955;&;#943;&;#945; – книги і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – наукова галузь, що займається виявленням, обліком і систематизацією друкованих творів художньої літератури й літературознавства. Перелік творів та їх видань, покажчики монографій і статей про творчість окремих письменників чи з певних питань літературознавства, про літературу того чи іншого народу укладаються в певному порядку, який […]...
22. Синестезія Синестезія (грецьк. synaesthesis – одночасне відчуття) – художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів. Найяскравіше С. проявилася у ліриці раннього П. Тичини – поета, схильного до “кольорового слуху” та “слухового кольору”, здатного сприймати, […]...
23. Георгіки Георгіки (від грецьк. georgikds – землеробський) – різновид дидактичної літератури в античну добу, епічні твори, присвячені сільському життю. Приміром, “Георгіки” Никанора Колофонського (ІІІ-ІІ ст. до н. е.), “Роботи і дні” Гесіода (VIII-VII ст. до н. е.), “Про сільську господарку” Катона Старшого (234-149 pp. до н. е.), “Георгіки” Вергілія (70-19 pp. до н. е.). У новочасній […]...
24. Головні теми та мотиви лірика М. Лермонтова І. Своєрідність творчого шляху М. Лермонтова (рух від романтизму до реалізму, повернення поета у творах останніх років до тем ранньої лірики, сталий інтерес до! проблем особистості). II. Розмаїття тем і мотивів у ліриці поета. 1. Негативне ставлення до існуючої дійсності (“Жалобы турка”, “Прощай, немытая Россия”). 2. Бездуховність суспільства, маскарадність вищого світу (“Как часто пестрою толпою […]...
25. Головні теми та мотиви лірика М. Лєрмонтова І. Своєрідність творчого шляху М. Лєрмонтова (рух від романтизму до реалізму, повернення поета у творах останніх років до тем ранньої лірики, сталий інтерес до! проблем особистості). ІІ. Розмаїття тем і мотивів у ліриці поета. 1. Негативне ставлення до існуючої дійсності (“Жалобы турка”, “Прощай, немытая Россия”). 2. Бездуховність суспільства, маскарадність вищого світу (“Как часто пестрою толпою […]...
26. Мусамат Мусамат (араб., букв.: підвіска) – у середньовічній арабській, перській і таджицькій ліриці – вірші із шестирядковою строфою, що складаються із трьох бейтів, мають схему римування: ааааав сссссв dddddв. Перші зразки М. наявні у доробку поета IX ст. Менучехрі. Водночас це поняття використовується у значенні особливої форми версифікації на основі творів інших авторів, що будувалася таким […]...
27. ЕПАНАФОРА Епанафорою (від грец. &;#941;&;#960;&;#945;&;#957;&;#945;&;#966;&;#959;&;#961;&;#942;), або Анадиплосисом (від грец. &;#940;&;#957;&;#945;- &;#948;&;#943;&;#960;&;#955;ω&;#963;Ι&;#950; – удвоєння), або Стиком, називається стилістична фігура, яка зв’язує повтором окремого слова або словосполучення кінець попередньої мовної одиниці з початком наступної. Наприклад: Чому стилетом був мій стилос. І стилосом бував стилет. (Є. Маланюк) Крім стику, тут ще й кільце. Стик можна розглядати як подвоєння епіфори […]...
28. Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
29. Генезис і родові ознаки лірики РОЗДІЛ ІV. РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ 4. ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ 4.1. Генезис і родові ознаки лірики Лірика (від грец. – струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) – один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. О. Веселовський в […]...
30. Лірика – визначення Лірика – Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. Певний віршовий твір або сукупність творів. Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об’єкт зображення, але і як її суб’єкт, що включений до […]...
31. СИНТАКСИЧНИЙ ПАРАЛЕЛІЗМ Паралелізм (грец. &;#960;&;#945;&;#961;&;#940;&;#955;&;#955;&;#951;&;#955;&;#959;&;#950; – той, що йде поруч) Синтаксичний – це стилістична фігура, яка грунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії. Наприклад: Зашуміла дібровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. (М. Шашкевич) Найчастіше паралелізм, симетрія в синтаксичній побудові суміжних поетичних рядків супроводжується […]...
32. ЗАБІЛА ВІКТОР ЗАБІЛА ВІКТОР (псевд. – Ол-др; 1808, х. Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської обл. – листопад 1869, Борзна Чернігівської обл.) – поет. Походив із старовинної козацької родини. Здобув освіту в Ніжинській гімназії вищих наук (1822 – 1825). У 1825 – 1834 рр. перебував на військовій службі. Вийшовши у відставку, жив на своєму родовому хуторі […]...
33. Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
34. ГІМН Гімн (грец. ΰμνοζ) не має чіткого етимологічного значення; в античності його пов’язували із υμνάινω, розуміючи гімн як “зіткану” пісню (метафоричне сполучення слів у мовленнєву матерію викликало аналогії з ткацьким процесом) – урочистий музичний твір програмного звучання. Початок веде з давніх часів, коли спершу в Єгипті, а пізніше в Греції стали складати гімни на честь богів […]...
35. БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ – ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ Особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці. Найчастіше виступає у першій особі (“Я”), проте не слід ототожнювати автора і його ліричного героя, останній є способом непрямої присутності автора в ліричному творі. Ліричний герой – образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов’язково тотожний авторові. […]...
36. ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Історіографія літературна (від грец. Ι&;#963;&;#964;&;#959;&;#961;&;#943;&;#945; – розповідь про минуле і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури й літературної критики. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела, присвячені творчості письменників і літературознавців. Солідні літературознавчі праці починаються, як правило, […]...
37. ЕЛІПСИС Еліпсис (грец. ε&;#955;&;#955;εΙΨΙ&;#950; – пропуск, нестача) – це стилістична фігура, побудована шляхом пропуску слова або кількох слів. Наприклад: Зостались ви, пісні старії, Щоб старину згадати нам, Старим – літа їх молодії.(О. Корсун) В останньому рядку тут опущено слово “згадати”. Еліпсис може посилювати динамічність фрази, напруженість зміни дії, підкреслювати лаконізм, ліричну схвильованість, розмовні інтонації. Еліпсис часто […]...
38. Гнома Гнома (грецьк. gnomos – думка, судження, висновок) – в античній трагедії – вислів, яким закінчується монолог. Тоді ж існувала гномічна поезія (Гесіод, Солон, Архілох), що пізніше поширилася в індійській, перській та арабській ліриці. Нині Г. означає дуже стислий вірш, який містить певну, здебільшого афористичну, думку: Живу, терплю й умру, як всі звірята (Б.-І. Антонич). Г. […]...
39. Ліричні твори в українській літературі Лірика – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, у якому у формі переживань осмислюється сутність людського буття. В основі ліричного твору – думки і переживання ліричного героя. Ліричний герой – суб’єкт висловлювання в ліричному творі, своєрідний персонаж лірики. “Ліричний герой” – це образ, що виникає в уяві читача […]...
40. Чому в ліриці Лермонтова таке велике місце посідає тема самотності Чому в ліриці Лермонтова таке велике місце посідає тема самотності І. “Поет іншої епохи”. (Зміна становища поета в суспільстві з часів Пушкіна. Розрив з аудиторією. Історична обстановка: реакція 30-х років XІX століття (епоха Миколи І). Неможливість активної дії в цей період. Поезія Лермонтова – віддзеркалення настрою часу.) ІІ. Тема самотності – характерна тема для лірики […]...