Передбачувана доля Євгенія Онєгіна й Тетяни Ларіної
Давайте уявимо собі ситуацію, якби Євгеній Онєгін полюбив Тетяну Ларіну ще в селі, при першій зустрічі. Адже йому вистачило хвилинного погляду, щоб оцінити достоїнства дівчини. Уявимо собі, що Євгенія зачарувало лист Тетяни, “душі недосвідченої волненья”. Але цю любов важко назвати теперішньої, він її скоріше жалував би. Євгенію важко до кінця зрозуміти складну душу героїні, її поетичну натуру:
Вона любила на балконі
Попереджати зорі схід,
Коли на блідому небокраї
Зірок зникає хоровод.
Можна сказати: “Нічого, через
Виняткову чудність
И різкий охолоджений розум.
Звичайно, Онєгін може на час захопитися такою обдарованою натурою, як Тетяна, але, привыкнув, розлюбить її негайно, і “шлюб їм стане борошном”… Тетяна – дівчина розумна й постійно занурена в мрії. Онєгін – людина вітряний, часто міняє свій спосіб життя. Він рано утомився від життя:
Навіщо я кулею в груди не поранений?
Навіщо
Я молодий, життя в мені міцна;
Чого мені чекати? туга, туга!
Тетяна – самодостатня натура. Вона живе згідно із собою й навколишньою природою. Село не обтяжує героїню.
Розміряне життя села сприяє духовному розвитку героїні. Уроджені доброта й розум дозволяють героїні не нудьгувати “у глухомані забутого селенья”, вона не посудина, що вимагає заповнення подіями; а цільна багата натура:
…від небес обдарована…
Розумом і волею живий,
И норовливою головою…
Онєгіну швидко набридає звична обстановка, добре знайомі люди з їхніми порожніми розмовами:
Про косовицю, про провину,
Про псарню, про свою рідню…
Химерний Євгеній, що любить суспільство, бали, розваги, незабаром би виїхав з обридлого села й залишив би, звичайно, Тетяну на самоті, оскільки пити, є, старіти й товстіти не його доля.
Так, додумати за Пушкіна, переробити написане генієм неможливо. А. С. Пушкін добре знав тих героїв, яких описував у своєму романі. Вони діяли й надходили тільки так, як описано в романі “Євгеній Онєгін”, і інших варіантів не може бути. В образі Тетяни втілені кращі риси російської жінки: уміння віддано й беззавітно любити, зберігати вірність даному слову.
Така жінка заслуговує щастя, але поруч немає чоловіка, гідного такої героїні. Цю драматичну ситуацію продовжують у своїй Творчості Тургенєв, Чехов і інші російські класики.
Ця тема залишається актуальної й у наші дні. Час летить, але мало що міняється в психології людей, “незмінне залишається серце ваше”,- скаже про іншу російську жінку Рощин, герой роману А. Толстого “Сестри”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)