Переказ поеми Твардовского “Василь Теркин”

У піхотній роті – новий хлопець, Василь Теркин. Він воює вже другий раз на своєму столітті (перша Війна – фінська). Василь за словом у кишеню не лізе, їдець гарний. Загалом, “хлопець хоч куди”. Теркин згадує, як він у загоні з десяти чоловік при відступі пробирався із західної, “німецької” сторони до сходу, до фронту.

По шляху було рідне Село командира, і загін зайшов до нього додому. Дружина нагодувала бійців, уклала спати. Ранком солдати пішли, залишаючи село в німецькому полоні.

Теркин хотів би по дорозі назад зайти в цю

хату, щоб поклонитися “добрій жінці простий”.

Іде переправа через ріку. Взводи поринають на понтони. Ворожий вогонь зриває переправу, але перший взвод встиг перебратися на правий берег. Ті, хто залишився на левом, чекають світанку, не знають, як бути далі. Із правого берега припливає Теркин (вода зимова, крижана).

Він повідомляє, що перший взвод у силах забезпечити переправу, якщо його підтримають вогнем. Теркин налагоджує зв’язок. Поруч розривається снаряд. Побачивши німецьку “погребушку”, Теркин займає неї.

Там, у засідці, чекає ворога. Убиває німецького офіцера, але той устигає його ранити. По

“погребушке” починають бити наші.

А Теркина виявляють танкісти й везуть у медсанбат…

Теркин у жарт міркує про те, що добре б одержати медаль і прийти з нею після війни на гулянку в сільраду. Вийшовши з госпіталю, Теркин доганяє свою роту. Його підвозять на вантажівці. Спереду – зупинена колона транспорту. Мороз.

А гармонь тільки одна – у танкістів. Вона належала їхньому загиблому командирові. Танкісти дають гармонь Теркину.

Він грає спочатку смутну мелодію, потім веселу, і починається танець. Танкісти згадують, що це вони доставили пораненого Теркина в медсанбат, і дарують йому гармонь

У хаті – дід (старий солдат) і бабка. До них заходить Теркин. Він лагодить старим пилку, годинники.

Догадується, що в бабки є заховане сало… Бабка пригощає Теркина. А дід запитує: ” чиПоб’ємо німця?” Теркин відповідає, уже йдучи, з порога: “Поб’ємо, батько”.

Боєць-Бородань втратив кисет. Теркин згадує, що коли він був поранений, то втратив шапку, а дівчисько-медсестра дало йому свою. Эгу шапку він береже дотепер. Теркин дарує бороданеві свій кисет, пояснює: на війні можна втратити що завгодно (навіть життя й сім’ю), але не Росію

Теркин врукопаш бореться з німцем. Перемагає. Вертається з розвідки, веде із собою “мови”.

На фронті – весна. Дзижчання хруща переміняється гулом бомбардувальника. Солдати лежать ниць.

Тільки Теркин встає, палить у літак із гвинтівки й збиває його. Теркину дають орден

Теркин згадує, як у госпіталі зустрів хлопчиська, що вже встиг стати героєм. Той з гордістю підкреслив, що він з-під Тамбова. І рідна Смоленщина здалася Теркину “сиротинушкой”. Тому він і хотів стати героєм

Генерал відпускає Теркина на тиждень додому. Але село його ще в німців… І генерал радить із відпусткою почекати: “Нам з тобою по шляху”.

Бій у болоті за маленьке село Борки, від якої нічого й не залишилося. Теркин подбадривает товаришів

Теркина на тиждень відправляють відпочити. Эго “рай” – хата, де можна є чотири рази в день і спати скільки завгодно, на ліжку, у постелі. На результаті першої доби Теркин замислюється… ловить попутна вантажівка і їде у свою рідну роту

Під вогнем взвод іде брати село. Веде всіх “чепуристий” лейтенант. Його вбивають. Тоді Теркин розуміє, що “вести його чергу”.

Сіло взяте. А сам Теркин важко поранений

Теркин лежить на снігу. Смерть умовляє його скоритися їй. Але Василь не погоджується.

Його знаходять люди з похоронної команди, несуть всанбат.

Після госпіталю Теркин вертається у свою роту, а там уже всі по-іншому, народ іншої. Там… з’явився новий Теркин. Тільки не Василь, а Іван. Сперечаються хто ж теперішній Теркин?

Уже готові поступитися один одному цю честь. Але старшина повідомляє, що кожній роті “буде доданий Теркин свій”. Сіло, де Теркин лагодив пилку й годинники, – під німцями. Годинники німець відняв у діда з бабкою.

Через село пролягла лінія фронту. Довелося старим переселитися в льох. До них заходять наші розвідники, серед них – Теркин.

Він уже офіцер. Теркин обіцяє привезти нові годинники з Берліна

З настанням Теркин проходить повз рідне смоленське село. Його беруть інші. Іде переправа через Дніпро. Теркин прощається з рідною стороною, що залишається вже не в полоні, а втылу.

Василь розповідає про солдата-сироті, що прийшов у відпустку в рідне село, а там уже нічого не залишилося, вся сім’я загинула. Солдатові потрібно продовжувати воювати. А нам потрібно пам’ятати про нього, про його гору. Не забути про це, коли прийде перемога

Дорога на Берлін. Бабка вертається з полону додому. Солдати дають їй коня, візок, речі… “Скажи, мол, що постачив Василь Теркин”.

Лазня в глибині Німеччини, у якімсь німецькому будинку. Паряться солдати. Серед них один – багато на ньому шрамів від ран, паритися вміє здорово, за словом у кишеню не лізе, одягається – на гімнастерці ордена, медалі.

Солдати говорять про нього: “Однаково що Теркин”.

О. В. Буткова.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Переказ поеми Твардовского “Василь Теркин”