Переказ роману Пруста “ЗНАЙДЕНИЙ ЧАС”


Марсель знову гостює в Тансонвиле й робить довгі прогулянки з пані де Сен-Лу, а потім лягає здрімнути до вечері. Один раз, у коротку мить пробудження від сну, йому чудиться, начебто поруч лежить давно померла Альбертина. Любов пішла назавжди, але пам’ять тіла виявилася сильніше.

Марсель читає “Щоденник Гонкуров”, і його увага залучає Запис про вечір у Вердюренов. Під пером Гонкуров вони з’являються не вульгарними буржуа, а романтичними естетами: їх іншому був умнейший і високоосвічений доктор Котар, а великого Эльстира вони любовно

називали “маэстро Биш”. Марсель не може сховати здивування, адже саме ці двоє доводили до відчаю бідолаху Свана своїми вульгарними судженнями. Та й сам він знав Вердюренов набагато краще, ніж Гонкури, але не помітив ніяких достоїнств у їхньому салоні.

Чи означає ця відсутність спостережливості? Йому хочеться ще раз побувати в цьому “дивному кланчике”. Одночасно він випробовує болісні сумніви у своїй літературній обдарованості

Загострення астми змушує Марселя покинути суспільство. Він лікується в санаторії й вертається в Париж в 1916 р., у самий розпал війни. У Сен-Жерменском передмістя вже ніхто

не згадує про справу Дрейфуса – все це відбувалося в “доісторичні” часи. Пані Вердюрен надзвичайно зміцнила свої позиції у світлі.

Короткозорий Блок, якому не загрожувала мобілізація, перетворився в затятого націоналіста, а Робер де Сен-Лу, що нехтував показний патріотизм, загинув у перші ж місяці війни. Марсель одержує чергового листа від Жильберти: раніше вона визнавалася, що втекла В Тансонвиль зі страху перед бомбуваннями, зате тепер запевняє, начебто хотіла обороняти свій замок зі зброєю в руках. За її словами, німці втратили більше ста тисяч чоловік у битві під Мезеглизе.

Барон де Шарлю кинув відкритий виклик Сен-Жерменскому передмістю, захищаючи Німеччину від налагоджень, і патріоти відразу згадали, що його мати була герцогинею Баварської. Пані Вердюрен заявила привселюдно, що він або австрієць, або пруссак, а його родичка королева Неаполітанська – безсумнівна шпигунка. Барон залишився вірний своїм перекрученим звичкам, і Марсель стає свідком мазохистской оргії в готелі, купленої їм на ім’я колишнього жилетника Жюпьена.

Під гуркіт падаючих німецьких бомб де Шарлю пророкує Парижеві долю Помпеї й Геркуланума, знищених виверженням Везувію. Марсель же згадує загибель біблійних Содому й Гоморри.

Марсель у черговий раз їде в санаторій і вертається в Париж уже після закінчення війни. У світлі його не забули: він одержує два запрошення – від принцеси Германтской і акторки Берма. Як і весь аристократичний Париж, він вибирає салон принцеси. Берма залишається одна в порожній вітальні: навіть дочка із зятем тайкома йдуть із будинку, звернувшись за заступництвом до її щасливої й бездарної суперниці – Рахілі.

Марсель переконується, що час – великий руйнівник. Направляючись до принцеси, він бачить зовсім одряхлілого барона де Шарлю: переживши апоплексичний удар, той дрібоче на превелику силу – Жюпьен веде його, немов малої дитини

Титул принцеси Германтской належить тепер пані Вердюрен. Овдовівши, вона вийшла заміж за кузена принца, а після його смерті – за самого принца, що втратив і дружину, і стан. Їй удалося піднятися на саму вершину Сен-Жерменского передмістя, і в її салоні знову збирається “кланчик” – але “вірних” у неї череда набагато більше. Марсель розуміє, що й сам він теж змінився. Молоді люди ставляться до нього з підкресленою шанобливістю, а герцогиня Германтская йменує його “старим другом”. Гордовита Ориана приймає в себе акторок і принижується перед Рахіллю, що ніколи третирувала.

Марселю здається, начебто він потрапив на костюмований бал. Як разюче змінилося Сен-Жерменское передмістя! Усе тут перемішалося, як у калейдоскопі, і лише деякі коштують незиблемо: так, герцог Германтский у свої вісімдесят три роки як і раніше полює за жінками, і його останньою коханкою стала Одетта, що немов “заморозила” свою красу й виглядає моложе власної дочки.

Коли з Марселем здоровається товста дама, він із працею довідається в ній Жильберту.

Марсель переживає період катастрофи ілюзій – надії створити щось значне в літературі вмерли. Але коштує йому спіткнутися об нерівні плити двору, як туга й тривога зникають безвісти. Він напружує пам’ять, і йому пригадується собор Святого Марка у Венеції, де були точно такі ж нерівні плити. Комбре й Венеція мають здатність приносити щастя, але безглуздо вертатися туди в пошуках втраченого часу. Мертве минуле оживає побачивши мадемуазель де Сен-Лу.

У цій дівчинці, дочці Жильберти й Робера, немов би з’єднуються два напрямки: Мезеглиз – по діду, Германт – по батьку. Перше веде в Комбре, а друге – у Бальбек, куди Марсель не поїхав би ніколи, якби Сван не розповів йому про “перську” церкві. І тоді він не познайомився б із Сен-Лу й не потрапив би в Сен-Жерменское передмістя. А Альбертина?

Адже саме Сван прищепив Марселю любов до музики Вентейля. Якби Марсель не згадав імені композитора в розмові з Альбертиной, то ніколи б не довідався, що вона дружила з його дочкою-лесбіянкою. І тоді не було б ув’язнення, що завершилося втечею й смертю коханій

Усвідомивши суть задуманої праці, Марсель жахається: чи вистачить йому часу? Тепер він благословляє свою хворобу, хоча кожна прогулянка на Єлисейські поля може стати для нього останньої, як це трапилося з бабусею. Скільки сил було розтрачено на неуважне життя у світлі!

А зважилося все в ту незабутню ніч, коли мама відреклася – саме тоді почався занепад волі й здоров’я. В особняку принца Германтского Марсель виразно чує кроки батьків, що проводжають гостя до хвіртки, і дребезжанье дзвіночка, що возвещает, що Сван нарешті-те пішов. Зараз мама підніметься по сходам – це єдина крапка відліку в безмежному Часі

Е. Д Мурашкинцева


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Переказ роману Пруста “ЗНАЙДЕНИЙ ЧАС”