Переказ твору Чехова Скрипка Ротшильда
Зміст Скрипки Ротшильда в короткому викладі неоковирна, як у більшості оповідань Чехова. Трунар Яків Іванов на прізвисько Бронза – житель маленького заштатного містечка. Він незадоволений всім і всіма в світі, а вельми тим, що його земляки вмирають дуже рідко і він терпить через це збиток. “Жив він бідно, як звичайний мужик, в невеликому старому будинку, де була одна лише кімната, і в цій кімнаті містилися він, Марфа, піч, двоспальне ліжко, труни, верстат і все господарство”. Мозок сімдесятирічного трунаря і вдень, і вночі гризе нестерпна
Він постійно підраховує реальні і вигадані витрати, і від сум, які у нього виходять, його кидає в жар, він шаленіє від злісного відчаю, спраги збагачення. Ідея-Фікс про втрачені гроші випалили душу старого чоловіка, зробили Якова черствим, байдужим до людей, яких він сприймає лише як можливих споживачів його товару – домовин.
Проживши з дружиною Марфою п’ятдесят років, він жодного разу не приголубив її, не пошкодував, жодного разу не здогадався купити їй хустку або
Після смерті Марфи він ще підраховує за звичкою і відчуває задоволення, які майже ніяких витрат на похорони дружини у нього не було. Але після повернення з кладовища його охоплює туга, мучить спрага, він важко дихає і відчуває слабкість. Лежачи самотньою у будинку, він знову згадує померлу, на яку за всі довгі роки спільного життя не звертав уваги, ніби вона була кішка або собака.
Думки переходять на всі прожиті сірі року, і всюди старий бачить лише шкоду. Життя минула без користі, без будь-якого задоволення, пропало ні за пучку тютюну; попереду вже нічого не залишилося, а подивишся назад-там нічого, крім втрат, і таких страшних, що аж моторошно. І чому людина не може жити так, щоб не було цієї шкоди і втрат… Навіщо люди завжди роблять саме не те, що потрібно?
Навіщо люди взагалі заважають жити одне одному? Від цього ж які збитки! Який страшний збиток!
Якщо б не було ненависті і злоби, люди мали б один від іншого велетенську користь.
Промучившись, ніч, Яків тягнеться через силу до лікарні. З виразу обличчя фельдшера він розуміє, що нічого вже йому не допоможе, що і за ним прийшла смерть. Йдучи потім додому, він думав, що від смерті буде одна тільки користь! Не потрібно ні їсти, ні пити, ні платити податки, ні ображати людей…
Від життя людині збиток, а від смерті користь… але все ж таки образливо і гірко: навіщо в світі такий дивний порядок, що життя, якій дається людині лише один раз, проходить без користі?
Все, пов’язане з хворобою і смертю Марфи, а потім і Якова, – це одна лінія розповіді. Друга виникає через те, що у трунаря, крім уміння добре робити скрині для останнього спочинку, є ще справжній талант – він дуже добре, з душею грає на скрипці. Разом з містечковим оркестром, у якому більшість музикантів євреї, він грає на весіллях.
Але через грубість трунаря і його ненависть, і зневага до євреїв, йому звуть тільки тоді, коли це конче необхідно. Особливо огидно відноситься Яків до рудого, худому, нещасному музикантові зі смішним для цього бідолахи прізвищем Ротшильд (смішним, так як це прізвище найбагатшою в Європі сім’я банкірів). Високий на зріст, могутній, як дуб, трунар-скрипаль до несамовитості бере на переляк чахлого флейтиста Ротшильда, який будь-яку мелодію грає жалібно і цим дратує Бронзу. Гірко ображений чоловік змішаним ламаним мовою видали погрожує Якову, від чого стає ще мешне.
Але вся його постать трагікомічна і викликає не сміх, а жалість. Тремтячи від збудження і страху, флейтист викрикує на адресу Якова:
O Якщо б я не поважав вас за талант, то ви б давно полетіли у мене у віконце.
Тут важливо, що бідний музикант розуміє і високо шанує музичне обдарування свого злобливого колеги. В оповіданні Яків двічі ображає Ротшильда, нацьковує на нього собаку, але той приходить до нього в третій раз, тому що нікому грати на багатій весіллі і диригент послав нещасного за скрипалем. Ротшильд лякливо чекає на нові образу, але вмираючий старий, переживши перед смертю духовне прозріння, лагідно кличе музиканта до себе.
Він востаннє імпровізує на своїй улюбленій скрипці якусь зворушливу мелодію, яка в обох викликає сльози. Справжнє мистецтво очищає грішну душу, об’єднує в загальному світлому почутті таких різних, ворожих одне одному людей.
А потім весь день Яків лежав і сумував. Коли ввечері батюшка, сповідуючи його, запитав, чи не пам’ятає він за собою будь-якої особливий гріх, то він, напружуючи згасаючі пам’ять, знову згадав нещасне обличчя Марфи і відчайдушний крик жида, якого вкусила собака, і сказав ледь чутно:
– Скрипку віддайте Ротшильду. – Добре, – відповів батюшка.
І ось Ротшильд, відкинувши флейту, грає тепер на скрипці Якова ту його сумну, щемливу мелодію, а люди охоче слухають музику і плачуть. Майже весь розповідь Скрипка Ротшильда – це потік думок сімдесятирічного злого і заздрісного накопичувача, який раптом під впливом певних подій усвідомлює, що втратив власна і чужа життя, тужить, кається і вмирає. Втручання автора в роздуми, спогади, нехитрі філософські міркування героя мінімальне.
Авторське слово, звичайно, є, і при уважному читанні можна навіть помітити дещо в думках Якова Іванова, який глибше і мудріше від нього. Але взагалі письменник психологічно точно показує важке, болісне пробудження в зашкарублої, майже мертвої душі совісті і таких людських почуттів – жалості, туги за нездійсненого, каяття.
Якщо перефразувати назву відомого твору Фрідріха Ніцше, перед нами народження трагедії з духу музики, тому що музика – це те найкраще, на що здатний змальований, як здається, суцільною чорною фарбою трунар. Це вона летить, коли Яків грає у години невимовною туги на своїй скрипці, його загнані глибоко в підсвідомість, забуті людські почуття. Саме музика в передсмертний час піднімає душу цієї людини на рівень трагедії, викликає співчуття до погубленої життя істоти фізично могутньої, працьовитої і вмілої, наділеною талантом, але втраченої прагненням збагачення, скупістю.
Світова література знає багато образів накопичувачів і скнар. Згадаймо хоча б скупого Гарпагона, б Гобсека, гоголівського Плюшкіна. Накопичення для кожного з цих заможних або навіть багатих людей – своєрідна манія, а в Плюшкіна – справжнє божевілля.
Персонаж Чехов – людина спотворений, викривлений мрією іншої життє, не так убогий, сер, безнадійний. Він нещасний, хоча і не усвідомлює цього, і це породжує в ньому злість, гнів, жорстокість.
Марту ми бачимо і чуємо через сприйняття її чоловіком і п’яницею фельдшером, до якого Яків привіз хвору. Чоловік звик до того, що її обличчя завжди бліде, боязке, нещасне. Портрет єврея Ротшильда повніше, і фрази його довгі до того ж імітують неправильність його вимови. Цікаво відзначити, що в описі жалюгідною фігури музики нібито змішується об’єктивне бачення автора і суб’єктивно забарвлене – антисеміта Якова. Авторська об’єктивність жорстока, позбавлена сентиментальної чутливості, але всі разом сказане про маленьку людину в оповіданні свідчить про гуманізм письменника, відсутність у нього, як і в його сучасників – видатних російських інтелігентів Льва Толстого, Всеволода Гаршина, Володимира Короленка та багатьох інших – ганебних шовіністичних упереджень.
По суті, в оповіданні Скрипка Ротшильда мова йде про маленьких нещасних людей, двох з яких – Ротшильд і Марфа – це брат і сестра гоголівського Акакія з Шинелі, а третій – Яків, показаний по-новому, як жорстокий і страшний образ свого суспільства – власників та накопичувачів. Постать трагічна і суперечлива.
Твір на тему: Переказ твору Чехова Скрипка Ротшильда
(1 votes, average: 5.00 out of 5)