Переказ змісту роману Франсуазы Саган “Небагато сонця в холодній воді”


Журналіст Жиль Лантье, якому зараз тридцять п’ять років, у депресії. Майже щодня він прокидається на світанку, і серце його колотиться від того, що він називає страхом перед життям. У нього приваблива зовнішність, цікава професія, він домігся успіху, але його гризуть туга й безвихідний розпач.

Він живе в трикімнатній квартирі із красунею Элоизой, що працює фотомоделлю, але духовної близькості з нею в нього не було ніколи, а тепер вона перестала залучати його навіть фізично. Під час однієї вечірки в його приятеля й колеги Жана Жиль, відправившись

помити руки у ванну кімнату, раптом відчув там нез’ясований жах побачивши маленького рожевого шматочка мила. Він простягає руки, щоб взяти його, і не може, немов мило перетворилося в якась маленька нічна тварина, притаившееся в мороці й готове поповзти по його руці. Так Жиль виявляє, що, швидше за все, у нього розвивається психічна хвороба

Жиль працює в міжнародному відділі газети. У світі відбуваються криваві події, що будять у його побратимів лоскотливе почуття жаху, і ще не дуже давно він теж охоче ойкав би разом з ними, виражаючи своє обурення, але зараз він випробовує від цих подій тільки досаду й роздратування

тому, що вони відволікають його увагу від справжньої, його власної драми. Жан зауважує, що з його другом діється щось негарне, намагається якось струснути його, радить або поїхати відпочити, або відправитися у відрядження, але безуспішно, тому що Жиль відчуває ворожість до будь-якого роду діяльності. За останні три місяці він практично перечерід зустрічатися з усіма друзями й знайомими.

Доктор, до якого звернувся Жиль, виписав йому про всякий випадок ліки, але пояснив, що головні ліки від цієї хвороби – час, що потрібно просто перечекати кризу, а головне – відпочити. Така ж рада дає йому й Элоиза, у якої кілька років назад теж було щось подібне. Жиль зрештою слухає всім цим радам і відправляється відпочивати до своєї старшої сестри Одилии, що живе в селі під Лиможем.

Коли він прожив там, не випробувавши ніякого поліпшення, два тижні, сестра витягає його в гості в Лимож, і там Жиль знайомить із Натали Сильвенер. Рудоволоса й зеленоока красуня Натали, дружина місцевого суддівського чиновника, відчуває себе королевою Лимузена, тобто тієї історичної області Франції, центром якої є Лимож, і їй хочеться сподобатися приїжджому парижанинові, до того ж журналістові. Мало того, вона з першого погляду закохується в нього.

Але в серцеїда Жиля цього разу немає ні найменшої схильності до любовних пригод, і він рятується втечею. Однак наступного дня Натали сама заїжджає до його сестри в гості. Між Жилем і Натали швидко зав’язуються любовні відносини, у яких ініціатива постійно належить їй.

У Жиля з’являються перші ознаки видужання й відродження інтересу кжизни.

А тим часом у Парижі в його газеті звільняється місце завідувача редакцією, і Жан пропонує кандидатуру Жиля, що у зв’язку із цим змушений терміново вернутися в столицю. Усе складається як не можна краще, і Жиля затверджують на посаді. Однак, хоча він і мріяв уже давно про це підвищення по службі, тепер цей успіх не занадто сильно хвилює його. Тому що думками своїми він перебуває в Лиможе. Він розуміє, що серйозно закохався, не знаходить собі місця, постійно дзвонить Натали. І пояснює ситуацію Элоизе, що, природно, важко страждає від необхідності розстатися з Жилем.

Проходить усього три дні, а Жиль уже знову мчиться в Лимож. Відпустка триває. Коханці проводять разом багато часу.

Один раз Жиль виявляється на вечорі, організованому Сильвенерами в їхньому багатому будинку, де, як відзначає досвідчений погляд журналіста, придушувала зовсім не розкіш, який парижанина не здивуєш, а відчуття міцного статку. На цьому вечорі в Жиля відбувається розмова із братом Натали, що відверто зізнається йому, що він у розпачі, тому що вважає Жиля слабким, безвладним егоїстом

Натали й раніше виражала готовність кинути чоловіка і їхати за Жилем хоч на край світла, а ця розмова підштовхує Жиля до більше рішучих дій, і він вирішує якомога швидше відвезти її до себе. Нарешті відпустка закінчується, Жиль їде, і через три дні – щоб дотримати пристойностей – Натали приїжджає до нього в Париж. Проходить кілька місяців. Жиль поступово освоюється з новою посадою. Натали відвідує музеї, театри, оглядає визначні пам’ятки столиці.

Потім влаштовується на роботу в туристичне агентство. Не стільки через гроші, скільки для додання свого життя більшої свідомості. Все йде начебто б добре, але в цих відносинах з’являється перша тріщина. Головний редактор, він же власник газети, що запросив Жиля, Натали й Жана повечеряти, самовдоволено цитує Шамфора, заявляючи, що ці слова належать Стендалю. Натали, жінка начитана й у той же час безкомпромісна, поправляє його, чим викликає невдоволення й у начальника, і в слабохарактерного, схильного пристосовуватися Жиля. І взагалі він усе більше й більше виявляється у владі надривних його протиріч.

У його душі зріє конфлікт між любов’ю до Натали, подякою їй за своє чудесне зцілення й тугою за колишнім привільним життям, спрагою волі, бажанням почувати себе самостійним і більше спілкуватися, як за старих часів, сприятелями.

Поїхавши з нагоди хвороби й смерті тітки в Лимож, де чоловік умовляє її залишитися, Натали спалює за собою всі мости й робить остаточний вибір на користь Жиля. Необачний крок, як незабаром з’ясовується. Один раз ранком Жиль приходить у редакцію сяючий: напередодні ввечері він написав дуже гарну статтю про події в Греції, пов’язаних із приходом до влади “чорних полковників”. Він читає її Натали, вона захоплюється цією статтею, і Жиль відчуває підйом сил.

Це для нього дуже важливо, тому що протягом останнього часу в нього було щось начебто творчої кризи. Похвалили статтю й головний редактор, і Жан. А після того як вони випустили в той день газетний номер.

Жиль запрошує Жана до себе додому. Вони влаштовуються у вітальні, випивають кальвадос, і отут Жиль виявляє в собі нескориму тягу до психоаналізу. Він починає пояснювати Жанові, що колись Натали здорово допомогла йому, зігріла його й повернула до життя, але що тепер її опіка душить його, йому в тягар її владність, прямолінійність і цілісність. При цьому він визнає, що дорікнути подругу йому не в чому, що винувато скоріше він сам, точніше, його млявий, слабкий, нестійкий характер.

До цього аналізу, як відзначає автор. Жилю варто було б додати, що він не може й помислить собі життя без Натали, але в пориві гордості й самовдоволення, бачачи явне співчуття друга й собутильника, він рятує себе від цього визнання. А зовсім дарма. Тому що отут раптом виявляється, що Натали в цей момент була зовсім не на роботі, як вони припускали, а поруч, у спальній кімнаті, і чула всю розмову від початку до кінця.

Правда, вийшовши до друзів, вона їм цього не сказала. Вона виглядає начебто б спокійно. Перекинувшись із друзями двома-трьома словами, вона виходить із будинку. Декількома годинниками пізніше з’ясовується, що вона пішла зовсім не по справах, а зняла кімнату в одному з готелів і прийняла там величезну дозу снотворного. Урятувати її не вдається.

У руках у Жиля виявляється її передсмертна записка: “Ти отут ні при чому, мій дорогою. Я завжди була небагато екзальтована й нікого не любила, крім тебе”.

Я. В. Нікітін



Переказ змісту роману Франсуазы Саган “Небагато сонця в холодній воді”