Петербург – як винуватець злочину Раскольникова

Петербург як винуватець злочину Раскольникова По романі Достоєвського злочин і покарання. ТВІР Робота Носова Юрія (м. Северодвинск шк.№17); оцінка-5 (Psycho) Федір Михайлович Достоєвський писав роман “Злочин і покарання” в 60е роки, коли Росія вступила в сутінкову перехідну епоху. У ньому він відбив на прикладі Радиона Раскольникова, як людина може піти на крайність, які причини штовхають людей на настільки жахливі вчинки.

Однієї з таких причин є атмосфера життя. Для Раскольникова це Петербург

Немає не той Петербург, що бачить турист

приїжджаючий оглянути визначні пам’ятки, а страшний, задушливий Петербург який як не можна краще описав у своєму творі Достоєвський. “Петербург винуватець драм, що розігруються,” писав Р. И. Левкин. І дійсно якщо подивитися в якій обстановці жив Розкольників те можна зрозуміти, що було однієї із причин злочину

Спробуємо розглянути Петербург, тому що нам показує автор. Забудемо все те, що ми про нього знаємо. І так що ж ми бачимо на самому початку роману: “На вулиці жару стояла страшна, до того ж духота, толкотняе”. Автор спеціально підібрав слова так, щоб показати не просто один з жарких літніх днів, а постійну,

задушливу жару

Щоб це краще зрозумів читач, автор майже повторює пейзаж пізніше, у другій частині й далі: “Тут теж духота була надзвичайна й, крім того, до нудоти било в ніс свіжію фарбою на тухлої олифее”. Але погода іноді міняється, але не в кращу сторону, так після моторошної жари починається жахлива злива: “Евечер був задушливий і похмурий. На десяту годину насунулися з усіх боків страшні Хмари ; ударив грім, і дощ хлынуле”.

Через весь роман проходить атмосфера нестерпної жари, духоти, що здавлює героя, що каламутить його свідомість до непритомності. Але не тільки пейзажі Петербурга вплинули на Родіона, можна получше розглянути те місце де він жив, приміщення інших людей. Розкольників жив в “…малюсінькій клетушке, що мала самий жалюгідний вигляд, і до того низкою, що от-от стукнешся головою…”. “…Відсталі, жовтого кольори шпалери…

” викликають таке ж розшарування в душі, калічачи й ламаючи її назавжди. Як труна бачиться нам постіль Раскольникова “…незграбна більша софа…

“, що, як саван, суцільно покривають лахміття. Вигляньте на вулицю: жовті, курні, високі будинки з ” дворами-колодязями”, “сліпими вікнами”, вибиті стекла, розкиданий асфальт людин не може довго існувати в такому кошмарі без шкоди для свого розуму. Коморка Раскольникова відбиває весь Петербург, можна згадати, що Катерина Іванівна говорить, що на вулицях Петербурга, немов у кімнатах без кватирок

А якщо подивитися на хоромы баби, Розкольників уважає, що вона живе добре за рахунок того, що інші, як, наприклад Мармеладовы, живуть погано. Він уважає, що, убивши бабу, він урятує життя, чим він і підкріплює свій злочин. І так жахливу картину духоти й тісноти збільшують відносини між людьми в Петербурзі. Саме для того, щоб краще їх показати Достоєвський уводить вуличні сцени. Згадаємо, як Розкольників зустрічає п’яну дівчинку

Вона, ще дитина, жити далі нормально з такою ганьбою вона вже не зможе. Можливо, Майбутнє цієї дівчинки ми бачимо пізніше, коли Розкольників бачить самогубство. На мосту його стібають батогом, щоб він ледве не потрапив під візок

Це говорить про злість, дратівливість людей. У романі Достоєвський показує нам мертвий, холодний Петербург, байдужий до долі людини. Розкольників бачить вартість людського життя в цьому місті й уважає, що однієї можна зневажити заради порятунку інших

У Петербурзі ми бачимо й дітей, але вони не грають із властивої ним дитячою радістю, навіть у них ми бачимо тільки страждання: “невже ти не бачила тут дітей, по кутах, яких матері милостиню посилають просити? Я дізнавався, де живуть ці матері й у якій обстановці. Там дітям не можна залишатися дітьми.

Там семирічний розпусний і злодій”. Бачачи такий Петербург, Розкольників ще більше переконується у своїй теорії

Він уважає, що всім скривджен і знедоленим треба допомагати, але для цього потрібні жертви, це приводить його до злочину. Взагалі-Те якби Розкольників жив в іншій атмосфері, у тім Петербурзі, що нам Достоєвський не малює мир богатых. Ті райони, куди Розкольників майже не заходить, де у дворах ростуть гарні квіти, і все здається безтурботним.

Тоді Розкольників не бачив всіх цих життів, уважав би, що мир і так улаштований добре, і міняти, переступаючи через життя інших людей, нічого не треба. Але Достоєвський поміщає героя саме в таку атмосферу життя, і ідеї Раскольникова в такому Петербурзі тільки міцніють і ще більше заглиблюються в його свідомості, що штовхає його до здійснення злочину


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Петербург – як винуватець злочину Раскольникова