Петербурзький “світло” романі “Євгеній Онєгін”


У сьомому розділі перед нами столичне московське дворянство. Воно відрізняється відсталістю й консервативністю побуту й звичок, обмеженістю інтересів, вульгарністю й беззмістовністю життя. Глухою провінцією віє від цієї дворянської Москви.

Усе в них так блідо, равнодушно,

* Вони обмовляють навіть НУДНО;

* У марній сухості мовлень.

* Розпитів, пліток і звісток

* Не спалахне думки в білі ДОБА,

* Хоч невзначай, хоч навмання…

Третя група дворянства, представленого в романі,- це провінційне помісне дворянство. Довгою низкою

проходять перед читачами гості, що з’їхалися на іменини Тетяни Ларіній. Отут і “товстий Дріб’язковий, Гвоздин, “хазяїн чудовий, власник злиденних мужиків”, і знайомі нам по “Недоуку” Скотинины з XVIII століття благополучно перекочували в XIX, і “відставний радник Флянов, важкий пліткар, старий шахрай, ненажера, хабарник і блазень”, і інші. Малюючи це суспільство в сні Тетяни в образах різних чудовиськ, Пушкін характеризує дикий мир провінційного дворянства як втілення відсталості, неуцтва, розумового отупіння, сліпої прихильності старовині.

Поет нещадний у своєму сатиричному описі “дикого

барства”.

З іронією говорить Пушкін і про “життя мирної” сім’ї Ларіних, вірної “звичкам милої старовини”. Сам Ларін “був добрий малий, у минулому столітті запізнілий”; він не читав книг” господарство передоручив дружині, “а сам у халаті їв і пив” і “умер у годину перед обідом”.

Але й у маєток Ларіних, при всьому їхньому мирному житті й відомій близькості до народу, панують кріпосницькі вдачі. Так само звично, як вона “солила на зиму гриби” і “ходила в лазню по суботах”, Ларіна “голила чола”, тобто віддавала в солдати провинених селян, і “служниць била, осердясь”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Петербурзький “світло” романі “Євгеній Онєгін”